Подорож ловеласа

Ге Орiй

Подii в романi для дорослого читача «Подорож ловеласа», вiдбуваються у часи коли кордони мiж п’ятнадцятьмя республiками, що входили до Союзу, iснували лише на географiчних мапах. У тi часи можна було автомобiлем, мотоциклом, навiть велосипедом, без перепон подорожувати неозорими просторами великого Союзу. Саме так i зробив герой роману – двадцятивосьмилiтнiй красень-киянин. Вiдчувши себе пересиченим нинiшнiм життям з легкими любовними пригодами, якi, виявляеться, в рештi-решт теж набридають, Володимир зважився на вiдчайдушний поступок. Наодинцi, (що принципово), моторолером помчати за тисячi кiлометрiв – вiд Киева до Балтiйського моря, а може й далi – якщо вистачить сил та бажання. Йому конче була потрiбна ця поiздка: аби без стороннiх подумати над сенсом життя, та свого iснування на цьому свiтi. А що з того вийшло, та з якими несподiваними пригодами наш киянин зiткнувся пiд час подорожi, читач дiзнаеться прочитавши захоплюючий роман «Подорож ловеласа».

Ге Орiй

ПОДОРОЖ ЛОВЕЛАСА

РОЗДІЛ 1

Пiсля недремноi робочоi доби, немов змiюка шкiру, стягую робочий одяг. Залишаеться помитися i зодягтися у чисте. Я стомлений. Як почалися з учорашнього дня болти-гайки, лише о шостiй сьогоднiшнього ранку закiнчилися. У нас завжди так: чим бiльше вiддаешся роботi, тим бiльше на тобi катаються. Але я не скиглю. Я просто констатую факт. Валерка, щоб не залишитися понаднормово, прикрився жiнкою й дитиною, я ж, неодружений i не хворий.

Я знаходжуся у кiмнатi, що слугуе працiвникам нашого холодильно-компресорного цеху за роздягальню, iдальню, та мiсце вiдпочинку чергового. Сиджу на довгiй лавi, за великим столом, що чимало мiг би розповiсти про наше життя-буття. Збитий з мiцних дощок якимось народним умiльцем, крiм усього iншого, стiл слугуе за мiсце для спання, i «спiлкування» з жiночою половиною людства, адже у цеху працюе чимало молодих-неодружених.

Чому для спання i «спiлкування»? Тому, що на нашому роздовбаному диванi, можна ненароком наштрикнутися на залишки пружини. І це, при кiнцi двадцятого столiття, коли навалом недорогих меблiв, на будь який смак. Та керiвництву наплювати. Навiть начальник цеху кiлька разiв наштригувався, та лише матюкався i пiв-пляшки зеленки з аптечки використав на причине мiсце.

Я занотовую у службових журналах зроблене i подii пройдешньоi змiни, щоб здати чергування прискiпливому Дмитровичу. Пишу, а руки трясуться, немов у алкаша – i це у двадцять вiсiм рокiв. Одне тiльки радуе – з сьогоднiшнього дня, я у вiдпустцi! Отже, посилаю всi проблеми подалi й на вiдпочинок.

Нарештi завершив iз писаниною. Можна йти – вiдсипатися.

Дмитрович з хлопцями бадьоро перевдягаються, а я продовжую сидiти немов прикутий до лави.

– Наш роботун так запрацювався, що й додому йти не хоче, – пiдколюе Грицько. – Може, Дмитровичу, я не буду перевдягатися? Краще за цього трудоголiка я все одно не спрацюю…

Дмитрович жартома штурхонув Грицька у плечi.

– Давай, давай – роздовбай! Перевдягайся! Нам ще пощастило, що на змiну Вiктора випав найбiльший кусiнь роботи, бо крутив би й ти болти-гайки до завтрiшнього ранку.

– А я б, на мiстi Вiктора, залишився, – не вгавав Грицько. – Повертатися у холостяцьку квартиру така нудота. По собi знаю.

– Нiчого. Скоро i його якась краля захомутае, – пiдморгуе менi Дмитрович. – Вiрно кажу? Пора визначатися – тридцятник на носi.

– Еге ж, – в’яло мотаю головою.

– Оце якраз його основна проблема! – зареготав Грицько. – Спробуй визначитися коли навколо товпляться одна одноi краща. Он, минулоi змiни, дзвонить якась: – Вiтю можна до телефону?

– Грицько вдало скопiював дiвчачий голос. – Довелося розкрити секрет, коли наш ловелас працюе. Я тобi не зашкодив?… – Це вже до мене.

– Все в нормi, – вичавив я, змусивши себе пiдвестися. – І як ви тiльки витримуете цього ляскотуна!

– Для контрасту i такi треба, – весело вiдповiв Дмитрович простягаючи на прощання руку.

– Бажаю добре вiдпочити.

– Не буде йому доброго вiдпочинку бо вiдпускного могорича не поставив! – у слiд менi горлае Грицько. Та я вже був за дверима i зiтхнув з полегшенням. Добре, що у моiй змiнi такого балабола нем