Вертеп Всевишнього

Вiктор Гриценко

Любителям елiтарноi (класичноi!) поезii пропонуеться рубаi украiнського поета Вiктора Гриценка. Назва цiеi книжки вiдповiдае факту з життя, бо свого часу, захопившись «переказами» рубаiв Омара Хайяма («Актори – ми, а свiт – Всевишнього вертеп…»), украiнський поет отримав своерiдну естафету з рук Майстра i «наказ» продовжувати творити поетичнi шедеври в чотири рядки. А потiм вiн вiдкрив для себе iнших поетiв, майстрiв цього безсмертного жанру, серед яких представники узбецькоi, iндiйськоi та арабськоi лiтератур…

Вiктор Гриценко

ВЕРТЕП ВСЕВИШНЬОГО

Рубаi

ПЕРСЬКІ МОТИВИ

Переклади

Як вiдомо, рубаi – слово арабське («четверний»), але народився чотиривiрш не в арабському середовищi. Існуе легенда про те, як Рудакi, «Адам поетiв», спостерiгаючи за грою кiлькох юнакiв (приспiвуючи примовку, вони заганяли в ямку горiх), вiдзначив, що мелодiя за розмiром – хазарж. Великий версифiкатор додав ще три рядки, давши новiй формi назву тарона («чистий, прозорий, свiжий»).

Ця розповiдь цiкава не лише тим, що виникнення чотиривiрша пов’язують з iменем основоположника поезii на мовi фарсi. Неважко помiтити, що, рубаi, як i вся лiтература, мае народну пiсенну основу (подiбнi розмiри можна знайти i в украiнськiй народнiй творчостi!). Але, звичайно, не будь-який чотиривiрш зветься рубаi. Тiльки вiрш, який повнiстю завершений i думкою, що виражена в ньому, i досконалою афористичнiстю, що не потребуе розвитку чи доповнення, мае право на це високе звання. І ще одна особливiсть цього жанру – вiн не мае тематичних обмежень (це i фiлософськi роздуми, i епiзоди повсякдення, i миттевостi настрою, i гра слiв чи епiграма).

За тисячолiття рубаi принесли визнання не однiй сотнi поетiв Сходу. Дехто з них за своi панегiрики власть iмущим заслужив звання «царя поетiв», та бiльшiсть через свое вiльнодумство помирало в злиднях i бiдностi. Не був винятком i славетний Омар Хайям, з iменем якого найчастiше й пов’язують жанр рубаiв, а його мудрiсть, дотепнiсть, версифiкаторська майстернiсть викликають художню насолоду у найбiльш вибагливого читача. Як у всякого iстинного поета, котрий знае свою силу, мова його дивовижно природна, гармонiя слова i думки – вражаюча. Вiн був i залишаеться прикладом для всiх рубаiстiв, хоча i сьогоднi iснують суперечки про кiлькiсть написаних вiршiв цим знаменитим математиком, астрономом i лiкарем (60 чи всi 400?). На мою думку, будь-який довершений чотиривiрш невiдомого поета цiнителi слова приписують великому Майстру. Множать кiлькiсть вiршiв i перекладачi (скiльки перекладiв – стiльки й вiршiв!).

На жаль, сотнi рокiв твори багатьох поетiв Сходу передавалися з уст в уста, а тому досить часто цi твори мiняли авторiв, iмена яких губилися в глибинi вiкiв…

Перевершити Омара Хайяма пробував не один поет. Дехто навiть упадав у гординю, як, скажiмо, iндiйський представник перськомовноi поезii Мiрза Абдулкадир Бедiль, котрий запевняв без всякого сумнiву: «Пiсля мене поетiв не буде!» Що за цими словами, окрiм страху, що прийде тьма епiгонiв? Очевидно, бажання переконати себе, що ти досяг бiльшого вiд своiх знаменитих попередникiв.

Краса ланiв i нив у серпнi неповторна,

та пiсня колоскiв далеко не мажорна.

Прислухавшись, почув питання вiд зерна:

– А що спiвав би ти, коли б чекали жорна?

Як не дивно менi самому, але тiльки цi рядки Бедiля, надавши iм бiльш соцiального звучання, менi схотiлося переказати украiнською мовою. Хочеться думати, що i я маю право сказати, що пiд час роботи над вiршами Омара Хайяма та творами iнших поетiв я зачерпнув iнформацiю з Астрального архiву (часом фiзично вiдчував, що саме так писали вони чи написали б сьогоднi украiнською мовою). Через три роки контакт повторився – я почав писати власнi рубаi, прислухаючись до шепоту Небес…

Рудакi

(860–941)

1

Мою Каабу ти перетворила в чужинський храм,

щодня моему недругу курила ти фiмiам,

але уклiн кумировi моему слала все ж, любове!

І, врештi, диво сотворила: не вiрю я божкам!..

2

Ти серце Господу вручи з душевним жаром,

забудь, що паном був дирхемам i динарам.

Як власне серце присвятив единiй вiрi,

за неi п