В обiймах iмператрицi

Василь Врублевський

Трагiфарс «В обiймах iмператрицi», написаний автором на основi iсторико-документальних джерел i оригiнальних дослiджень середини XVIII – XIX столiть, хоч i е насамперед белетризованим вiдтворенням духу епохи постпетровськоi iмперii, однак проникливий читач з легкiстю вiднайде аж надто очевиднi i прямi паралелi мiж дiяннями й устремлiннями царедворцiв тiеi доби i доби нинiшньоi. Брехня, пiдступнiсть, зажерливiсть, садистичнi нахили, замаскованi до певного часу в облуднi обгортки красивих слiв i пишномовних гасел, – все це нiкуди не щезло iз арсеналу психопатичних можновладцiв, тiльки й того, що в процесi «iсторичного поступу» набуло фарисейськи витонченiших, вiдтак ще значно загрозливiших i цинiчнiших рис.

Василь Врублевський

В обiймах iмператрицi

Історичний трагiфарс у 3 дiях

Дiйовi особи

Єлизавета I, росiйська iмператриця у 1741–1761 рр.

Розумовський Олексiй Григорович, фаворит iмператрицi

Ізмайлова Анастасiя Михайлiвна, подруга iмператрицi.

Чулков Василь Іванович, камергер.

Дуб’янський Федiр Якович, священик, духiвник iмператрицi

Івiнський, колишнiй фаворит iмператрицi.

Безстужев Олексiй Петрович, канцлер.

Шувалов Петро Іванович, ще один фаворит iмператрицi.

Шувалова Катерина Іванiвна, фрейлiна iмператрицi.

Лопухiна Анюта – двадцятилiтня красуня.

Сантi-Франсуа, обер-церемонiймейстер.

Служанки, слуги.

Дiя перша

Сцена перша

Просторе передухiдня лазнi («русской банi»). У центрi на дерев’янiй стiнi – iмперський герб «двуглавий арьол», а пiд ним – викладений дощечками напис «В здоровом тЪлЪ – здоровый духЪ». Обiч – дверцята до парилки. Навпротилеж – дубовий стiл, а на ньому – самовар, бочечка з вином, харчi. Вiддалiк за столиком – розкладна ширма, на нiй – одяг iмператрицi.

Розпашiла iмператриця Єлизавета («женщiна в немалих телесах»), загорнута у простирадло, лежить горiлиць на кушетцi. Голосно, iз явною насолодою вiдхекуеться, промовляючи: «Ех, благодать!.. Благодать!..»

Анастасiя Ізмайлова – також запнута простирадлом (але на грецький манiр – через одне плече), сидячи у ногах iмператрицi на ослiнчику, чеше iй п’яти.

ІЗМАЙЛОВА(на мить заплющивши очi, поринувши у солодкий спогад). Істинна правда! Благо – дать! А як ще й кавалер доладнiй та справний, то й грiх не дать!

ЄЛИЗАВЕТА(заiнтриговано). Ану, признавайся: хто це такий доладнiй та справний у тебе об’явився, що аж очi при згадцi млосно пiдкочуеш i тремтиш уся?

ІЗМАЙЛОВА. Тремчу? (Кокетливо). Ото вже придумали, ваша величносте!

ЄЛИЗАВЕТА(невдоволено жбурляе в Ізмайлову рушником). Настька! Скiльки тобi, вражино, казати: Лiзою мене зви! Ще раз почую це (передражнюе) «ваша величносте», звелю закувати твоi гарненькi нiжки у кайдани i у Сибiр зашлю. Будеш там землю мерзлу гризти! Як бiдолаха Шубiн гриз iз милостi Бiрона… Навiдайся до Шубiна, вiн тобi розкаже. Зразу пропаде охота випробовувати мое терпiння!

ІЗМАЙЛОВА. Господь з тобою, Лiзо! Ненароком вирвалося. Пробач. Але, Лiзо, зрозумiй: ти все-таки iмператриця…

ЄЛИЗАВЕТА. Годi! Хто-хто, а ти добре знаеш, що не хотiла я цього i нiколи не мрiяла про трон. Але що ж тепер? Життя – рiч примхлива. Хотiла чи не хотiла, але так сталося, i нiчого вже не вдiеш…

Єлизавета рвучко встае, схвильовано проходжуеться уздовж-упоперек, пiдходить до столика.

Пригадуеш, як моя (iз неприхованим ехидством) люба матуся, хай гикнеться iй на тому свiтi… (ще з бiльшим ехидством) майне лiбе мутер iмператриця Катерина Перша, пiсля смертi батечка – (шанобливо, iз нiжним пiететом) iмператора Петра Великого – запалала несамовитим бажанням сплавити мене подалi зi своiх очей. Їй так хотiлося здихатися мене, що й так куценький ii розум потьмарився остаточно! Щойно менi виповнилося шiстнадцять, вона – на смiх Європi всiй! – сама запропонувала мене в дружини Людовику П’ятнадцятому. Ганебнiшого глуму росiйська iсторiя не знала! Не встиг кур’ер, посланий Алексашкою Меньшiковим, вернутися з вiдмовою iз Парижу, як услiд за ним дiсталася звiстка, що Людовик одружуеться iз англiйською принцесою. Бiльшого сорому для росiйськоi корони придумати важко! Але що для моеi лiбе мутер сором? Що для неi