Край неляканих птахiв

Микола Гончарук

Голова райдержадмiнiстрацii Олекса Дмитрович Кендюх випадково дiзнаеться вiд одного з впливових друзiв з облдержадмiнiстрацii про те, що в його районi Іван Борисович Кара збираеться провести виiзне засiдання обласноi державноi адмiнiстрацii, на котре буде запрошено голiв ще п’яти районiв. Як бувалий у бувальцях, керiвник району зразу зрозумiв, що запахло смаленим. Його знiматимуть з посади. Друг це пiдтверджуе. Але в плани Кендюха зовсiм не входило вiдсторонення вiд влади. Заручившись пiдтримкою вищого керiвництва областi, в обхiд губернатора, вiн таки утримуеться у владному крiслi. Але чи пiде це на користь району? Чи долинуть сюди свiжi вiтри перемiн? Чи змiниться життя на краще у далекiй сiльськiй глибинцi? Про це та багато iнше й розповiдаеться у повiстi «Край неляканих птахiв» Миколи Гончарука.

МИКОЛА ГОНЧАРУК

КРАЙ НЕЛЯКАНИХ ПТАХІВ

1

Час неквапом наближався до полудня. У приймальнi голови райдержадмiнiстрацii було тихо, мов у трунi: не дзеленчали настирливо телефони, не юрмились бiля дверей з табличкою «Голова районноi державноi адмiнiстрацii» численнi прохачi та скаржники. Навiть радiо, яке щодня без угаву про щось гомонiло, сьогоднi чомусь мовчало.

Може зiпсувався радiоприймач, а може його спересердя вимкнула прибиральниця. Треба зiзнатись, що за тiею таки водився такий грiшок.

Коли нiкого не було у примiщеннi райдержадмiнiстрацii, вона вiдчувала себе повноправною господаркою. Причому iй не потрiбно було нi телефонiв, нi гучного командирського голосу, що були атрибутами представникiв влади. Їй вистачало власного знаряддя – швабри та ганчiрки. А ще – кепського настрою.

Можливо, коли хтось по радiо теревенив про гарнi зарплати украiнцiв, вона спересердя й вимкнула приймач. Бо що-що, а брехню вона терпiти не могла. Зарплата у прибиральницi була найменшою. Та й ту останнiм часом видавали вряди-годи.

Цiкаво, що нi голова райдержадмiнiстрацii, нi секретарка, нi численнi вiдвiдувачi, яких у приймальнi керiвника району щодня топчеться стiльки, скiльки коней у табунi заможного господарства, не помiтив того, що радiо нiмуе.

За одним з трьох столiв, розташованих буквою «Т» сидiла секретарка Оля й наводила манiкюр на нiгтях пальцiв лiвоi руки. Вродлива бiлявка з великими голубими очима та нiжною звабливою посмiшкою була мрiею багатьох чоловiкiв – службовцiв та голiв колективних сiльськогосподарських пiдприемств, якi двiчi чи тричi на тиждень навiдувались у якихось термiнових справах до голови райдержадмiнiстрацii.

Щотижня хтось з численних залицяльникiв дарував iй коробку цукерок чи шоколадку, роблячи цим перший крок до поглиблення стосункiв. Оля охоче приймала презент, обдаровувала чергового джентльмена чарiвною звабливою посмiшкою, але коли той, пiдбадьорений цим, пропонував десь усамiтнитись, твердо вiдповiдала «нi». Щоправда, це лише розпалювало бажання чоловiкiв й вони буквально не давали секретарцi проходу.

Звичайно, Олi, як кожнiй вродливiй жiнцi, подобались залицяння заiжджих жевжикiв, але вона знала собi цiну. Для кохання у неi був чоловiк, а поплескати себе по сiдницi вона дозволяла лише пiдстаркуватому головi райдержадмiнiстрацii. Для ii подружнього життя це нiчого страшного не становило. Це був флiрт, а не подружня зрада.

Деякi вiльностi господаря п’ятиповерховоi державноi установи у стосунках з Олею, дозволяли тiй почуватися королевою й всiляко це демонструвати на роботi. Причому не тiльки у стосунках з головними спецiалiстами, а й навiть з заступниками голови райдержадмiнiстрацii. Вона могла на хвилин десять затримати вiзит тих до голови райдержадмiнiстрацii, коли останнiй був не дуже зайнятим. Просто так вона демонструвала свою значущiсть у райдержадмiнiстрацii.

Бiльше того, секретарка могла на добрячi пiвгодини, а то й цiлу годину запiзнитись на роботу, або о десятiй годинi ранку, коли у райдержадмiнiстрацii якраз був найгарячiший час, пiти швендятись по крамницях райцентру.

Та й на обiд Оля часто – густо вiдправлялась ранiше керiвника району, що було нечуваним зухвальством. І все це iй легко сходило з рук. Але сьогоднi секретарка, перш нiж пiти додому на о