У сутiнках часу

Валерiй Фурса

Вiктор цiлком випадково зустрiчаеться з представником iнопланетноi цивiлiзацii – факром на iм’я Бар. Мiж ними зав’язуеться мiцна дружба. Повертаючись на свою планету, Бар зi звичайного телевiзiйного пульта робить для Вiктора потужний генератор пси-поля, який дозволяе герою повiстi мандрувати iншими свiтами. При цьому кожна подорож тривае не бiльше п’яти хвилин у реальному, земному часi. Але ТАМ цей час розтягуеться на днi, тижнi i навiть мiсяцi…

Валерiй Фурса

У сутiнках часу

Роздiл 1

Мене звати Вiктор. Ім’я, як iм’я. Нiчим не краще, але й не гiрше за iншi. Воно походить вiд латинського слова «перемога». Можливо, саме тому я у ранньому дитинствi вважав себе переможцем. Я завжди i всюди намагався бути першим. І тому нерiдко ображався на долю, коли мене хтось обходив у навчаннi, в спортi чи в чомусь iншому. Таке й тепер iнодi трапляеться. Та з роками я навчився бiльш терпляче ставитись до успiхiв iнших людей.

Я й тепер iнколи бажаю бути першим. От тiльки на реалiзацiю цих прагнень витрачаю мiнiмум зусиль. У результатi – моi реальнi здобутки дуже далекi вiд вимрiяних i нафантазованих. Але це вже не так ображае. Бо ж не надто й старався…

Я – середньостатистична людина. Тому не буду забирати у вас час на ознайомлення з моiми фiзичними параметрами. Все одно, якщо менi колись i трапиться пройти бiля вас, особливоi уваги на мене ви не звернете. Моi знайомi i близькi вважають мене досить симпатичною людиною. Можливо, тому, що я дещо красивiший за мавпу? Я можу вiднести себе до категорii трудоголiкiв. Але саме до тiеi iх частини, кому так i не вдаеться повнiстю реалiзуватися в якiйсь конкретнiй справi. Я часто готовий безкорисливо допомагати своiм друзям i просто знайомим людям. Що нерiдко й роблю. Та окрiм сивого волосся на скронях у реальному життi це менi бiльше нiчого не дало.

Менi вже понад сорок рокiв. Вважай, бiльша частина життя позаду. А чогось iстотного у цьому життi я не тiльки не досягнув, але до певного моменту навiть i не бачив. Зрештою, як i переважна бiльшiсть iз нас.

Чому я повiв мову про випадок у нашому життi? Може саме тому, що все наше життя е не чим iншим, як цiлим ланцюжком випадковостей, випадкiв i подiй, якi можуть трапитись, а можуть i не вiдбутися. Але вам я про це розповiдаю тiльки тому, що один-единий раз у життi я таки скористався зi свого щасливого шансу. От тiльки чи дiйсно вiн щасливий? А якщо й так, то наскiльки? І чи справдi я зумiв скористатися цим шансом належним чином?

На всi цi питання я й тепер не можу дати однозначних вiдповiдей. Не можу, хоча б тому, що мене, людину спокiйну i виховану, наче справжнього злочинця, розшукуе i наша мiлiцiя, i ще деякi зацiкавленi особи… А шукають вони мене тiльки тому, що я зумiв видiлитися iз спiльноти собi подiбних. А це – не за правилами. Так робити не можна! У iхнiх очах я став винним тiльки тому, що зумiв скористатися своiм щасливим випадком. На вiдмiну вiд них самих…

Про роль випадку у життi людини можна i мiркувати, i сперечатися до безконечностi. Тому, не будемо бiльше про це. Краще перейдемо до справи.

Далеко не кожному з нас доводилось у реальному життi стикатися з такими явищами, як марево, фантом, фата-моргана… Яких лише назв не вигадали люди, намагаючись так чи iнакше пояснити те, що вони нiби то бачили, але чого насправдi iснувати не може. А чому – не може? Тiльки тому, що ми й досi не зумiли описати цi явища вiдповiдними хiмiчними чи математичними формулами? Тому, що нам нiяк не вдаеться пiдвести iх пiд загальновизнанi теорii? Чи, може, тому, що значно легше просто вiдмахнутися вiд незрозумiлого, вважаючи його плодом хворобливоi уяви стомлених мандрiвкою пустелею подорожнiх?

Але ж наша iсторiя знае чимало прикладiв, коли такi явища спостерiгалися у бiльш високих широтах. Тут уже не може бути жодних пояснень з посиланнями на гарячi випари пустельних пiскiв. До того ж, вiдомi факти, коли великi групи людей спостерiгали за реальними iсторичними подiями, якi вiдбувались десятки i навiть сотнi рокiв тому. То що, просто вiдмахнутися вiд таких явищ, пояснивши iх груповим психозом певноi частки людства? Так на