Третя зiрка

Валерiй Фурса

Гор – звичайний дикун iз Племенi, що проживае у Великiй Долинi. Але вiн – дуже допитливий дикун. Щодня вiн мандруе своею Долиною, вивчаючи ii i вiдкриваючи щось нове, цiкаве чи просто необхiдне для Племенi. Гор любить дивитися на зiрки у небi i мрiе колись пройтись по Небеснiй дорозi Батька-Сонця. Але вiн не любить, коли з неба подають зiрки. Падiння двох перших зiрок Плем’я пережило з величезними втратами. А третьою зiркою виявився iнопланетний корабель З його екiпажем Гор познайомився i подружився. З новими друзями вiн змiг облетiти всю свою планету, побувати у багатьох ii мiсцях, а також вийти на Небесну дорогу Сонця. Побувавши на Торi – планетi прибульцiв, Гор повернувся у свою Велику Долину, де вiн чекае свою дружину та маленького Гора.

Валерiй Фурса

Третя зiрка

Роздiл 1. Гор з Великоi Долини

Гор дуже любив свою Долину. Долину, де проживало його Плем'я, де вiн провiв своi дитячi та юнацькi роки, де йому довелося колись мандрувати i немало страждати, втрачати i дещо знаходити i де вiн був щасливий тепер.

Плем'я поселилося у Великiй Долинi з незапам'ятних часiв. Багато поколiнь його дiтей народжувалось, жило i помирало тут. Вони жили у своiй Долинi, як у якомусь замкненому просторi, i навiть уявлення не мали про те, що ще десь, за ii межами, може iснувати якийсь зовсiм iнший свiт i що там може бути зовсiм iнше життя. Зрештою, це iх зовсiм не цiкавило. Нiколи.

Плем'я давно вважало себе дiтьми Небесного Володаря i Матерi-землi. Воно поклонялося iм, справедливо i небезпiдставно вважаючи, що саме вони, могутнi i всесильнi, дарували життя i самому Племенi, i всьому сущому у оточуючому iх свiтi.

Кожного ранку Плем'я з благоговiнням чекало, коли iз-зi гiр вийде iхнiй Небесний Володар. Очiкувало, щоб поклонитися йому i попросити сприяння у iхнiх нехитрих справах. А сам Небесний Володар велично котив небосхилом свое незбагненне коло и з величезноi висоти уважно спостерiгав i за Матiр'ю, i за своiми дiтьми – дiтьми Племенi. Спостерiгав, щоб щоденно обдаровувати iх за благi справи i щоб суворо питати за непослух.

Велика Долина щедро обдаровувала Гора та iнших дiтей Племенi всiм, що iм було необхiдно для життя. У ii первiсних лiсах було достатньо iстiвних плодiв, трав i корiння. Тому у Племенi нiколи не було жодних проблем iз добуванням iжi. У благодатнiй тiнi дерев завжди можна було сховатися i вiд нестерпноi жари. І вiд пильного погляду Небесного Володаря. Тут можна було спокiйно вистежувати здобич, не наражаючись на жоднi небезпеки.

На широких луках Долини паслися величезнi стада лякливих Гну. Їхне м'ясо було смачним i поживним. Воно дуже подобалось дiтям Племенi. От тiльки полювання на цих швидконогих було досить важкою справою i вимагало чималих зусиль всього Племенi. Крiм Гну на луках також було чимало iстiвних i дуже смачних трав, якими особливо любили ласувати найменшi iз дiтей Племенi.

На схилах численних пагорбiв, у безконечних пiдземних лабiринтах жило дуже багато маленьких звiряток – Крi. Вони були настiльки довiрливими, що iх можна було ловити просто голими руками. А м'ясо у них було навiть набагато смачнiшим, нiж м'ясо невловимих Гну.

Великою Долиною протiкала Рiчка. До неi iз недалеких гiр поспiшало безлiч досить великих струмкiв i маленьких струмочкiв. Усi вони вiддавали Рiчцi всю свою воду, вiд чого вона ставала все бiльш глибокою i широкою. То ж, для Племенi i нiхто з його дiтей не страждав вiд спраги. Крiм того, у цих водах, якi невiдомо куди поспiшали просторами Матерi, було дуже багато риби та iншоi рiчковоi живностi, добування якоi не вимагало особливих зусиль.

Легко i привiльно жилося Племенi у цiй Долинi, в Долинi, яка вiд злих вiтрiв та численних ворогiв зi всiх сторiн була захищена високими горами. Досить довго Плем’я навiть нiчого не знало про страшних чудовиськ, що проживали у зовнiшньому свiтi, десь дуже далеко вiд iхньоi Долини.

Сама ж Велика Долина, що у незапам’ятнi часи прихистила на своiх просторах Плем’я, дiйсно була дуже великою. Дуже й дуже багато днiв i ночей довелося б iти по нiй, щоб пройти ii з кiнця в кiнець. Їi лiси були густими i тiнистими. Луки