На заробiтки до Італii

Олена Контуш

В основу твору покладенi реальнi подii. Мова йде про жiнку, яка пiсля втрати чоловiка, пiсля глибокоi депресii, знайшла сили змiнити свое життя, виiхавши за кордон. Опинившись в чужiй краiнi, не розумiючи iноземноi мови, в глибинi душi знайшла тi почуття, якi роблять жiнку щасливою. Тiльки доля не завжди дае можливiсть пережити i витримати всi негаразди, якi iнколи чекають нас. Інколи здаеться, що життя проходить повз нас. І навiть, коли торкаеться нашоi душi, то залишае на нiй глибокi рани.

Олена Контуш

На заробiтки до Італii

Втрата

Ранок. Сонце сходить над горизонтом. Навiть не сходить, воно нiби зазирае iз-за дерев, запитуючи дозволу увiйти в наше життя сьогоднi. І Наталя посмiхаеться до нього. Вона кожного ранку вiтаеться iз сонцем. Їi чаруе ранок. Момент народження нового дня. Народження нових почуттiв, нових iдей, нових перспектив. Доля не подарувала iй задоволення вiд народження дитини. Вона нiколи не скуштуе тiеi справжньоi насолоди вiд народження «нового життя». Але ii вразлива душа i глибокий розум завжди будуть радiти народженню нового дня.

– Наталю, – голос чоловiка виводить ii зi стану гiпнозу. Сергiй заходить до спальнi.

Ти знову, як зачарована, стоiш бiля вiкна. Інколи я думаю, що ти боiшся проспати, як сходить сонце, тому й прокидаешся так рано й очiкуеш його кожного ранку.

– Який ти здогадливий. Менi справдi дуже подобаеться, як народжуеться новий день, – вона дивиться на нього своiми зеленими бездонними очима. Сергiй обiймае дружину.

– Який я все-таки щасливий, що зустрiв тебе. Ми разом вже двадцять рокiв i кожного дня я вiдчуваю все бiльшу любов до тебе. Ти моя едина. І менi нiкого i нiчого не потрiбно в цьому життi. Я щасливий.

– І я щаслива. Я кохаю тебе.

– І я тебе, – вiн цiлуе ii в губи. – Наталю, я знаю, що в тебе лекцii сьогоднi розпочнуться з дванадцятоi дня, але менi потрiбно в унiверситет на десяту, тому хочу попросити, щоб ти мене пiдвезла.

– Добре. Я тiльки одягнуся, приведу себе в порядок. Менi потрiбно пiвгодини.

– А я тим часом зiйду вниз в аптеку. Закiнчилися таблетки вiд тиску, – вiн виходить iз кiмнати.

Наталя ще раз милуеться сонцем, яке вже пiднялося настiльки, щоб заволодiти свiтом i душею Наталi. У ваннiй кiмнатi, дивлячись у дзеркало, вона бачить ще молоду, вродливу жiнку. Щасливу жiнку. Так, доля обiйшлась трохи несправедливо з ними, не давши iм можливостi бути батьками. Але все решта – це казка. Вони кохають одне одного ще iз студентських рокiв. Порозумiння мiж ними i прагнення досягти гармонii, дають сенс iхньому життю. Вони навiть працюють разом. В унiверситетi, окрiм поваги вiд колег, користуються любов'ю студентiв. Вони з Сергiем щаслива подружня пара, щастя яких не може зруйнувати нiщо i нiколи. От правда, тiльки кредит на квартиру порушуе iдилiю щасливого життя. Але маючи двi зарплати, i це можна пережити. Спокiй весняного ранку порушуе сирена швидкоi допомоги. "Проiхали прямо пiд нашими вiкнами – Зi самiсiнького ранку – Що могло статися?» Думки пролетiли в головi вихором. Вона нiколи не шукала пригод на свою голову, тому й цього разу, почувши сирену швидкоi, продовжувала одягатися, щоб бути готовою, коли повернеться чоловiк.

Наталя була вже одягнена i встигла приготувати снiданок. Але Сергiй усе ще не повертався. «Можливо, черга в аптецi?» – думала вона, намотуючи кола по квартирi. Вiдчуття тривоги i неспокою не покидало ii вiд того часу, як проiхала карета швидкоi.

Несподiвано задзвонив телефон.

– Алло, квартира Крислюкiв?

Голос Наталii звучить тихо, вона здивована, хто може телефонувати в цю пору.

– Вибачте, будь ласка, що ми турбуемо з самого ранку, але в таких випадках у нас немае вибору. Ми дзвонимо з обласноi лiкарнi. До нас привезли чоловiка, в якого стався серцевий напад на вулицi. У телефонi був ваш номер, записано: «Дiм».

Земля зникае з-пiд нiг у Наталi.

– А на якiй вулицi це сталося- запитуе вона голосом, в якому ще теплiе надiя, що то не ii Сергiй. Не може бути вiн. Вiн не мiг так вчинити з нею.

– Вулиця Пушкiна, 49, ми б хотiли, щоб Ви пр