Вересневi пiснi. Вiршi

Ірина Жадан

У збiрцi представленi поезii переважно юнацьких рокiв. Це i роздуми автора над життевою дорогою, i графiчнi ескiзи, i мелодiйнi пiсеннi строфи. Рiзноманiтнi за темою, усi вони об'еднанi любов'ю до рiдноi землi – широкою та свiтлою, як травневий степ, глибокою, як могутня рiка та нiжною, як тиха зiрка над батькiвською хатою.

Вересневi пiснi

Вiршi

Ірина Жадан

© Ірина Жадан, 2016

ISBN 978-5-4474-6495-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Є край, де гомонить сама луна…»

Є край, де гомонить сама луна,

Виблискуе, мов дзеркало, вiдлуння

i вiдображень вiдголоски струннi —

Як хвилi золоченого руна.

Скарбниця дорогих самотнiх слiв,

Розсiяних у мiсячному полi —

Там час, як плугатар, iде поволi

На дзвiн у кузнi сивих ковалiв

Вогонь надii в кузнi не згаса.

Стучать, мов серце, молоти любовi

По крапельках роси – вiдлуннях кровi —

То з вiдображень постае краса.

Ярославна – пiвнiчна королева

На чужинi – усе пустеля, люде,

Серед пiскiв, а чи серед снiгiв.

А iй тепер все маритися буде

Весняний дощ

У вiдбиткiв пiдкiв.

Прийшов, як ходять зими невблаганнi,

В кольчузi вояка пiвнiчний скальд.

Терни з вiнця поета у вигнаннi

Принiс тобi закоханий Гаральд.

…Лiта твоi – як квiти на жертовник.

Скiнчилось все. Слiпий чернець поклав

На стiл

Твiй золочений молитовник —

І мовчки плакав мудрий Ярослав.

«Солодкий щем – то ностальгiя…»

Солодкий щем – то ностальгiя.

Це – не любов, не каяття.

Це той вогонь, що не зiгрiе.

Вiн тiльки спалюе життя.

«Ти нiж точив…»

Ти нiж точив.

З-пiд легкого ножа

Зривалося: чужа,

чужа,

чужа.

Переклад з Рудакi

Душа хворiе на розлуку,

Даремну тяготу чекання.

Та вiд коханого, як радiсть,

Вона приймае i страждання.

Тебе я згадую при зорях

І шепочу: «Великий Боже,

Менi щаслива i розлука,

Якою ж зустрiч бути може…»

«Краса – то тавро нелюбовi…»

Краса – то тавро нелюбовi,

Жорстоке одвiчне тавро.

Спасибi на доброму словi —

Хай буде воно на добро.

Казали: калина красива.

Серед рiзнокольорних трав

Була вона гарна на диво,

Коли ii сум огортав.

Заплаче вона – тихе свято —

Напитися з неi роси.

А iй вже повiк не зламати

Закляття цiеi краси.

«Мiй дiм – як пуп`янок лiлеi…»

Мiй дiм – як пуп`янок лiлеi,

Де оселився ельф малий.

Сонцеволоса Лорелея

спiва, де вiтроньки гули,

й розбитих човникiв ескадра

Хвильми зцiлована на смерть.

Ночеволоса Клеопатра

Уже наплакалася вщерть.

«Нап’юся з криницi, пiдносячи глека…»