Походи Богдана Хмельницького. 1648–1654

Ю. В. Сорока

Знаменитi подii iсторii Украiни

Походи 1648 р. Богдана Хмельницького, та особливо його перемоги пiд Жовтими водами та Корсунем, створили умови для формування самостiйноi Украiнськоi держави – Гетьманщини. Перемога пiд Зборовом примусила полякiв пiдтвердити старовиннi права украiнського козацтва i таким чином заклала пiдвалини украiнськоi державностi. Однак поразка пiд Берестечком i наступнi тяжкi битви з польським коронним вiйськом довели неможливiсть збереження Украiнськоi держави тiльки силами украiнцiв, що й призвело до рiшення, яке було прийняте 8 сiчня 1654 року на Переяславськiй Радi, про пiдписання договору мiж Украiною та Росiею.

Ю. Сорока

Походи Богдана Хмельницького

Передне слово

«Застогнала земля пiд копитами тисяч коней. Здригнулася пiд колесами сотень важких возiв, пiд ногами десяткiв тисяч бiйцiв. А хмара куряви ще за кiлька верст попередила перехожих i переiжджих на шляху, що назустрiч iм йде велика сила. І ось нарештi авангард козацького вiйська з'явився перед захопленими очима тих самих перехожих у всiй своiй красi й могутностi, займаючи своiми пiдроздiлами увесь видимий простiр випаленого спекотним сонцем степу. Попереду, на гарячих конях, виiздила верхiвка вiйська – сам гетьман i генеральна старшина: пiд хоругвами, бунчуками, значками й штандартами, пiд спiв сопiлок i бандур, що долiтав вiд загону музик, надаючи руху гетьманського уряду урочистостi, у супроводi одягнених у яскравi шати й блискучi обладунки гетьманських гвардiйцiв. Десь там, серед пишноi кавалькади козацькоi старшини, iхав верхи на арабських кровей конi той, хто усього рiк тому змушений був покинути все нажите майно i утiкати з Украiни на Запорiжжя, рятуючи власне життя. Тепер вiн не почувався вигнанцем. Тепер вiн став для своiх ворогiв справжнiм страхiттям, невмолимою караючою рукою, котра рано чи пiзно впаде на голови усiх, хто посмiв зневажати расу воiнiв, що споконвiку боронили схiднi креси християнськоi Європи вiд навали мусульманського сходу й кочового пiвдня. По землi приниженоi польською шляхтою Украiни вiв свое вiйсько гетьман Богдан Зиновiй Хмельницький.

За гетьманським почетом потяглися нескiнченним потоком козаки. Пiшими або комонними йшли вони, подiленi на полки, сотнi й куренi. Утримували рiвняння, доводячи, що е справжньою вiйськовою силою, а не «натовпом гультяйства», як iх намагалися представити деякi з недалекоглядних полiтикiв у польськiй столицi. Чiтко виконували команди своеi старшини, дивилися на зустрiчний люд весело, по-молодецьки. Палало лiто 1649 року.

Тепер це вже були не тi кiлька тисяч обiрваних i озброених абияк лугарiв, степовикiв i гайдамак, що прибiгали пiвтора роки тому до Хмельницького з лiсiв та ущелин на берегах Днiпра, Бугу, Самарi та Конки. Роками жили тi люди в землянках, одягнутi в звiрячi шкiри, вдовольняючись скудною iжею, але вiльнi мов вiтер, згiдно словам iх пiсень, як писав про них Костомаров. Але зараз, одягнувшись в червону китайку й блакитне сукно та озброiвшись сталевими обладунками й вогнепальною зброею, вони немов переродилися. Позаду були перемоги пiд Жовтими Водами, Корсунем i Пилявцями. Позаду залишилася зима 1648/1649 року, яку гетьман використав на впорядкування тисяч людей, котрi звiдусiль бiгли до нього, на те щоб озброiти iх, вивчити i перетворити на вiйськову силу, пiд ударами якоi захитаеться скоро сам устрiй Речi Посполитоi, чи не найвпливовiшого гравця на европейському театрi початку XVII сторiччя.

Зараз маршем на захiд крокували полки, котрi нiчим не поступалися армiям малих i великих европейських володарiв, а може й переважували декотрi з них у озброеннi, вiйськовому досвiдi й стiйкостi перед лицем ворога. Лiс увiнчаних рiзнобарвними прапорцями списiв здiймала над собою кiннота. І хоча це була не пресловута важка гусарiя, що нею так бундючилася Рiч Посполита, кожен козак мав доброго бойового коня, залiзнi обладунки, був озброений, окрiм списа, гострою шаблею, кiлькома пiстолетами i рушницею, поеднуючи гарне озброення з можливiстю швидко маневрувати у бою, чим завжди вирiзнялася козацька кiннота. Не вiдставала