Тамплiери короля Данила

Петро Михайлович Лущик

Читай про Львiв!

Петро Лущик народився 1963 р. на Львiвщинi. Закiнчив фiзичний факультет Львiвського державного унiверситету iм. Івана Франка. Працюе вчителем фiзики та iнформатики у Сопошинськiй школi. Лауреат конкурсiв «Коронацiя слова-2003» (роман «Полювання на дрохв») та «Коронацiя слова-2014» (роман «Тамплiери короля Данила»). Дiя роману вiдбуваеться у XIII столiттi. Папа Римський Інокентiй IV вiдправляе до галицького князя Данила Романовича свого посла. Охороняти важливу особу доручено загону воiнiв-тамплiерiв на чолi з командором Гiйомом де Пардо. Храмовникам доведеться вступити у сутичку не лише з монголами, що захопили руськi землi, але й зi своiми одвiчними суперниками госпiтальерами i навiть з ассасинами.

Петро Михайлович Лущик

Тамплiери короля Данила

Пролог

Восени 6761 року вiд створення свiту стольний град Холм нагадував розтривожений вулик. Ще вчора, здавалося, життя протiкало своiм неквапним руслом: кожен жив своiми турботами, бояри нарiкали на лiнощi смердiв, а тi, у свою чергу, проклинали бояр за надмiрнi побори, але навiть такi вiдхiлення вiд спокiйного розмiреного русла якось укладалися у звичайний ритм. Навiть зранку того пам’ятного дня нiщо не вiщувало нiчого незвичного. Воевода Костянтин пiсля того, як особисто перевiрив боездатнiсть дружини, одразу навiдався до жони вельможного князя, як це вiн робив кожного ранку. Хоч князь i поставив його на час власноi вiдсутностi головним у столицi, воевода все ж пам’ятав, що у мiстi залишилися князева жона i жони старших синiв. Мало того (хоч це i не головне, але Костянтин все ж не забував), князь Данило Романович вирушив iз синами на чолi великоi дружини на допомогу братам своеi жони. Князь полоцький Тевтiвiлл i князь смоленський Едiвiд несподiвано постали проти iхнього дядька Мiндовга i звернулися за допомогою до свого могутнього родича. Руський князь не заставив себе ждати.

Саме у палатах княгинi i почув воевода цю звiстку. Їi принiс гонець, висланий князем перед виступом вiйська. Княгиня лише подивилася на Костянтина, i той одразу зрозумiв. Дорогою вiддаючи необхiднi накази, вiн попрямував до свого будинку. Вже там покликав до себе гiнця i вивiдав у нього головне: чи здобули перемогу? чи е втрати? І коли чекати приiзду князя? Отримавши втiшнi вiдповiдi на першi два запитання i дiзнавшись, що князь прибуде не ранiше нiж опiвднi наступного дня, воевода полегшено зiтхнув. Час на пiдготовку гiдноi зустрiчi господаря мiста ще е, пiдготуватися встигне, не вперше. Взагалi-то Костянтин не любив своеi посади, йому звичнiше було рубати ворогiв на полi бранi, але князь помiтив у нього задатки господаря i залишав замiсть себе керувати спочатку Галичем, а пiсля того, як покинув нелюбий йому град i з усiм двором перебрався сюди, у власноруч збудований Холм, поставив керувати й ним.

Уперше Костянтин замiнив князя у час ганебний, який i вiн, i тим бiльше Данило, хотiли б забути. Саме тодi князь змушений був поiхати у далеку путь на поклiн до хана Батия. Замiсть себе Данило поставив його, Костянтина, довiривши йому, а не молодшому братовi Васильку, владу над столицею. Господарювання Костянтина було належно оцiнене князем, що повернувся додому приниженим, осоромленим, але все ж господарем своiх-таки земель. Впевнившись у чесностi воеводи, Данило тепер спокiйно залишав столицю пiд охороною Костянтина, не побоюючись якогось пiдступу. Сини князя, у яких душа не лежала до буденних клопотiв, не заперечували.

Невдовзi усе мiсто заворушилося. Найперше нарiзали й напатрали усiлякоi птицi, щоб назавтра приготувати до урочистоi учти. З пiдвалiв холопи викотили бочки iз квашениною, принесли воеводi на пробу настоянi меди i вино.

Сам воевода сидiв у своiх у покоях спокiйний, здавалося, його зовсiм не турбувала метушня за стiнами будинку. Причина цього спокою була проста: у мiстi кожен знав, що мае робити у таких випадках. Тут влада князя була тверда i мiцна; тут усi були вiдданi йому. Це не Галич, де навiть смерд мiг не послухатися, не кажучи вже про бояр, що неодноразово повставали проти князя.

Тому воевода не став перевiряти