Божественна комедiя

Алiг'ерi Данте

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

Серед пам’яток свiтовоi лiтератури генiальна «Божественна комедiя» Данте Алiг’ерi (1265—1321) посiдае одне з чiльних мiсць. У своему найграндiознiшому витворi в символiчно-алегоричнiй формi поет зобразив драматичну долю людськоi душi: ii загибель у пеклi, переродження в чистилищi, трiумф у раю. Поема Данте е найзначнiшим явищем Високого середньовiччя i певною мiрою передвiстям культури Вiдродження.

Данте Алiг’ерi

Божественна комедiя

«БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ» ДАНТЕ

«Крiзь мене йдуть до мiста мук найтяжчих…», – рипить пекельна брама, i два поети, Данте i Вiргiлiй, вiдправляються в дивовижну мандрiвку. Чимало побачать вони на своему шляху. Пройдуть вони повз пишний замок, облитий ясним свiтлом, де перебувають славетнi героi старовини, побувають у страшному пiдземеллi, в якому караються грiшнi душi, потраплять до пекельного мiста Дiте, дiйдуть до самого осередку землi, де в льодовiй скелi терпить найтяжчу муку сам Люцифер, пан i в’язень цього свiту страждання.

Ще до них у потойбiчних свiтах побували й iншi героi. Щоб дiзнатися про свою долю, викликав душу померлого вiщуна Тiресiя велемудрий Одiссей. Вiд свого покiйного батька Анхiза довiдався про майбутне славного Риму Еней, герой Вiргiлiевоi «Енеiди». Цiлу низку сюжетiв дае нам i середньовiччя. Ще в IV сторiччi з’явилося так зване «Видiння Павла», започаткувало розвиток цiлого кола iрландських легенд про вiдвiдини Пекла та Раю. Вже в XII сторiччi було написано славетне «Видiння Тунгдала», герой якого пiсля своеi смертi потрапив до Пекла, однак повернувся на землю, щоб оповiдати людям про неодворотнiсть Божоi вiдплати.

Серед цих оповiдей, або так званих «вiзiй», поема Данте посiдае особливе мiсце. Попередники Поета, античнi спiвцi, використовуючи цей сюжет, пов’язували його з мотивом пророцтва, намагаючись перевершити обмеженiсть людських знань про майбутне. Християнськi автори вiдкривали завiсу невiдомого, щоб нажахати людину ницiстю ii грiховного iснування. Все це е i в «Божественнiй комедii» Данте. Однак е i дещо свое, неповторне. В листi до правителя Верони Кангранде делла Скала Данте пише: «Цiль поеми – вирвати людей, живущих нинi, iз стану мiзерii i привести до стану щастя. Той вид фiлософii, який у поемi е керiвним, це етика, бо ж поема написана i в цiлому, i в частинах не для споглядальних цiлей, а для дii». І далi: «Предмет поеми – людина, що силою своеi волi, через заслугу або незаслугу, пiдпадае справедливiй вiдплатi або карi». Саме про людину, про ii поривання до щастя, ii мiзернiсть та ii велич i розповiдае славетна поема.

«Божественну комедiю» було написано в 1307 – 1321 роках. Це був час, який в iсторii культури дiстав назву Передвiдродження. Зростае iнтерес до людськоi особистостi, до ii земних радощiв i сподiвань. Поступово починае формуватися новий гуманiстичний тип мислення, остаточне становлення якого буде пов’язане з добою Вiдродження. Однак вiра в необмеженi можливостi людськоi природи, в неповторнiсть людськоi iндивiдуальностi зароджуеться саме тепер. Цей процес i вiдтворюе генiальна поема Данте, що е одночасно синтезом середньовiчноi культури i прологом до культури Вiдродження. «Данте являеться найвищим виразом, поетичним вiнцем та увiчненням того, що називаемо середнiми вiками. Вся культура, всi вiрування, всi муки та надii тих часiв знайшли вираз у його поемi. Та рiвночасно як людина генiальна вiн усiм своiм еством належить до новiших часiв, хоча думками й поглядами корiниться в минувщинi», – стверджуе І. Франко, шанувальник i дослiдник Дантовоi поезii.

Ця своерiдна двоiстiсть знаходить свiй вiдбиток i в художнiй манерi Поета. Данте назвав свою поему «комедiя» за усталеними середньовiчними канонами: так називали тодi твори, якi починалися сумно, а закiнчувалися щасливо. Епiтетом «божественна», тобто «прекрасна», поему надiлив перший бiограф Данте, автор славетного «Декамерона» Дж. Боккачо.

Композицiя поеми е складною i одночасно довершеною. За ii основу Данте бере цифру «З» та похiднi вiд неi. Вiдомо, що уявлення про магiчне значення чисел iснували з пра