100 днiв полону, або Позивний «911»

Валерiй Макеев

Книга-сповiдь волонтера, який пройшов военний Схiд Украiни й опинився за гратами у пiдвалi, де не дiють жоднi закони i правила, а все будуеться винятково на людських стосунках. Це документальна розповiдь про паралельний вимiр, який iснуе в нашому свiтi за кiлька сотень кiлометрiв. Жорстокi ополченцi, росiйськi десантники, психологiчнi допити, приниження, катування – мало хто пiсля цього виживае. Але вiн вижив i… написав про це. Дискусiйно, суперечливо, нетипово, але чесно.

Видання для тих, хто хоче жити у власнiй щасливiй краiнi

Валерiй Макеев

100 днiв полону, або Позивний «911»

Тепер, пiсля повернення додому, почавши входити у структури мiсцевоi влади, розумiю, що на мiсцях сидять люди, якi мали б бути адмiнiстраторами змiн пiсля Революцii Гiдностi, а насправдi – це окремий пласт, вiддiлений залiзобетонною стiною вiд усього, що вiдбуваеться… Навiть важко це життям назвати – вимiр, коли ти дихаеш. Так, це, мабуть, життя. Але зовсiм iнше.

Революцiя одна, друга, вiйна… Щось ми робимо не так, бо все, що вiдбуваеться, жодним чином не впливае на чиновницький свiт. Це специфiчна сила зла i якась мiзерна сила добра (добровольцi, котрi воюють на Сходi) i близько не може справитися. От кажуть: повернуться хлопцi з АТО… Повертаються… Мовчать… Не хочуть нi з чим зв’язуватися i навiть не вiрять, що можна щось здолати. Що «ворога» на Сходi можна побороти – так, а чиновницький свiт – нi, не знають як.

Що ще треба пройти?

Якого роду катарсис?

* * *

Петро приступив тодi та запитався Його:

Господи, скiльки разiв брат мiй може согрiшити проти мене, а я маю прощати йому?

Чи до семи раз?

Ісус промовляе до нього: Не кажу тобi до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!

    (Вiд Матвiя 18:21, 22)

Передслово

Подii листопада 2013 – лютого 2014 в Украiнi отримали дiаметрально протилежнi оцiнки (насамперед через судження закордонних медiа): з одного боку, змiна влади насильницьким шляхом i в непередбачений законодавством спосiб, з iншого – Революцiя Гiдностi… Але людська гiднiсть – це та категорiя, яка сама знаходить шляхи для самовираження, часто незважаючи на дипломатичнi протоколи. А вчорашнi майданiвцi – сьогоднiшнi волонтери – стали ангелами на сторожi вибореноi гiдностi, як власноi, так i нацiональноi. Зростае нове поколiння украiнцiв – патрiотiв, якi мислять себе незалежно, в державi, позбавленiй корупцii, з почуттям самоповаги.

Предивний факт: полiтики, як тiльки виникла збройна складова конфлiкту в Украiнi, одразу визнали, що в державi практично вiдсутня армiя i вся надiя на «друзiв Украiни». «Друзi Украiни» (тi, що за Будапештським меморандумом передбачають захист нашоi держави) трохи посоромившись знайшли дипломатичнi маневри, мовляв, хтось неправильно потрактував меморандум. Так чи так, але стало зрозумiло, що:

– нiякоi зовнiшньоi допомоги чекати не варто;

– полiтики, котрi визнали проблеми власноi армii, таки не проти покерувати й такою державою;

– гiднiсть таки необхiдно захищати за рахунок сил й енергii саме волонтерського руху…

«Этого не мог предвидеть никто», ? легендарна фраза iз улюбленого фiльму багатьох поколiнь «Сiмнадцять миттевостей весни» стала актуальною як нiколи. Жоден кабiнетний аналiтик не мiг передбачити того, що в напiврозваленiй i осiлiй у злиднях Украiнi виникне нечуваний досi й невiдомий тiй же Європi, та й усьому свiту, – потужний волонтерський рух.

І поринули з головою волонтери в технологiчний процес пiд назвою вiйна: поiти-годувати, взувати-одягати, лiкувати, забезпечувати засобами захисту, морально й духовно пiдтримувати й змiцнювати украiнське вiйсько. Окрiм всього допомагають волонтери i постраждалим вiд конфлiкту мирним громадянам. По обидва боки барикад. Але у вiйни ще й iншi гранi: полон, обмiн i торгiвля полоненими, захоронення цивiлiзованi i варварськi, зниклi безвiсти i пошуки iхнiх слiдiв. Офiцiйна Украiна й до цього не була готова. І навiть пiсля року вiйни, названою АТО, держава так i не знайшла свое мiсце i роль у вирiшеннi названих проблем. Занадто тяжко все йде, тому потрiбно говорити. Це потрiбно i для сьогодення Укр