Сiм’я Оппенгеймiв

Лион Фейхтвангер

Лiон Фейхтвангер (1884–1958) – вiдомий нiмецький романiст i драматург еврейського походження. Пiсля приходу до влади фашистiв Фейхтвангер, як i багато iнших дiячiв культури i мистецтва, був позбавлений громадянства, його майно було конфiсковано, а сам вiн утiк вiд переслiдувань i жив в емiграцii – спочатку у Францii, а з 1940 року – у США.

…Нiмеччина на початку 30-х, на зорi становлення фашистського режиму. Оппенгейми – вiдома берлiнська родина, власники меблевоi фiрми, спадкоемцi свого прославленого прадiда, що вiрою i правдою служив своiй вiтчизнi, як i вони самi. Оппенгейми люблять свою краiну i пишаються нею, своею Нiмеччиною, ось чому iм дуже складно повiрити в те, що вони водномить стали ворогами свого народу, що знайомi вiдвертаються вiд них, а можновладцi звуть iх не iнакше як непотрiб i звинувачують у всiх смертних грiхах та будь-яких власних промахах. Вони довгий час жили на нiмецькiй землi, не замислюючись, хто ж вони е насправдi – нiмцi чи евреi, а стали жидами, яких позбавляють усього i вiдправляють у концтабори…

Лiон Фейхтвангер

Сiм’я Оппенгеймiв

Книга перша

Учора

Людцi нiчого так не бояться, як розуму. Глупоти слiд би iм боятися, якби вони втямили, що справдi страшне.

    Гете

Доктор Густав Оппенгейм прокинувся 16 листопада, у свiй п’ятдесятий день народження, ще вдосвiта. Це було йому неприемно. День мав бути втомний, i вiн намiрявся добре виспатися.

Зi свого лiжка вiн невиразно бачив кiлька невеликих верхiвок дерев i клаптик неба. Небо було високе й ясне, без туману, який тут часто бувае у листопадi.

Вiн потягнувся, позiхнув. Прокинувшись, вiн уже рiшуче вiдкинув укривало з широкого низького лiжка, еластично спустив обидвi ноги i з тепла простирадл та укривал потрапив у ранковий холод, вийшов на балкон.

Перед ним спускався потрiйною терасою вниз до лiсу його маленький сад, праворуч i лiворуч пiдiймались лiсистi горби, i за далекою, вкритою деревами долиною знов були пагорби й лiси.

З невеличкого, не видного звiдси озерця лiворуч унизу, вiд сосен Груневальда вiяло приемною свiжiстю. Глибоко й з насолодою, у великiй ранковiй тишi, вдихав вiн лiсове повiтря. Здалека почулися приглушено удари сокири; вiн слухав iх з задоволенням, рiвномiрний звук пiдкреслював тишу. Густав Оппенгейм, як i кожного ранку, милувався зi своеi оселi. Хто, потрапивши сюди раптом, мiг би подумати, що звiдси тiльки п’ять кiлометрiв до центру берлiнського Вестена? Справдi, доктор Оппенгейм вибрав для свого дому найкращий район Берлiна. Тут вiн мае який тiльки захоче сiльський затишок i в той самий час усi вигоди великого мiста. Небагато рокiв минуло вiдтодi, як вiн збудував i опорядив цей будинок на Макс-Регерштрасе, але вiн почувае, що зрiсся з домом i лiсом, кожна сосна навколо е частиною його самого; вiн, мале озеро i пiскувата дорога там внизу, – на щастя, заборонена для автомобiлiв, – це все частини одного.

Якусь хвилину постояв вiн на балконi, бездумно вдихаючи ранок та любий його серцевi ландшафт. Потiм почало ставати холодно. Радiв, що до ранковоi прогулянки верхи, яку вiн робив щодня, мае ще якусь часинку. Забрався знов у тепло свого лiжка.

Але сон тiкав вiд нього. Цей клятий день народження! Було б далеко розумнiше, якби вiн виiхав на цей час з Берлiна й уник всього цього клопоту.

А коли вiн уже тут, то може принаймнi зробити приемнiсть братовi Мартiну, пiти сьогоднi в контору.

Службовцi, хоч якi б вони там були, будуть ображенi, коли вiн не прийме особисто iхнi побажання щастя. Та ну iх! Надто вже незручно стирчати там i слухати нiяковi поздоровлення цього люду.

Звичайно, справжнiй сеньйор-шеф[1 - Старший власник фiрми.] мусiв би з цим миритися. Сеньйор-шеф. Дурницi! Мартiн далеко бiльше дiлова людина, не кажучи вже про шурина Жака Лавенделя i про довiрених Брiгера та Гiнце. Нi, вiн краще робить, що тримаеться якомога далi вiд справ фiрми.

Густав Оппенгейм шумно позiхнув. Власне, чоловiк у його становищi мiг би, не вважаючи це за клятий обов’язок, бути в день свого п’ятдесятирiччя в кращому настроi. Хiба цi п’ятдесят рокiв не були добрi роки? Ось лежить вiн, власник пре