SатирикоN (Pro i contra)

Іван Федорович Драч

Поет, кiносценарист, драматург, перекладач, мислитель, громадський дiяч, полiтик, лауреат Шевченкiвськоi премii i Державноi премii СРСР Іван Драч (нар. 1936 р.) свого часу стрiмко увiрвався в лiтературу «шiстдесятникiв» i своею оригiнальною поезiею наробив чимало галасу. В кiнематографi саме за сценарiями Драча було створено низку справдi культових фiльмiв – «Пропала грамота», «Криниця для спраглих», «Камiнний хрест». Його поезiю добре знають i люблять не тiльки в Украiнi, а й далеко за ii межами. У видавництвi «Фолiо» вийшли друком книжка поетичних перекладiв i статей митця «Наближення» (2008) та збiрки поезiй «Сивим конем» (2011) i «Тощо» (2013).

До видання увiйшли вiршi Івана Драча iз циклiв «Самоiдентифiкацiя», «Коли своеволить сваволя» та «SатирикоN», написанi в останнi роки, в яких поет чуйно вловив найтоншi вiбрацii сучасностi.

Іван Федорович Драч

Sатирикоn

(Pro i contra)

Самоiдентифiкацiя

Нiцше

Чи е у кого-небудь тепер, наприкiнцi XIX столiття, виразне уявлення про те, що поети могутнiших вiкiв називали натхненням?

    Ф.Нiцше. «Ессе Ното»

Прогресивний паралiтик Нiцше.

Нiцше – божевiльний смолоскип…

Хто прорiк i глибше, i буйнiше.

Реготав – i заридав на схлип.

Гебельсiв i Гiтлерiв минаю.

Чи було? Не знаю! А було!

Із моiм народом, тож зi мною.

Ти ж над нами розвергав крило.

Та сприймаю твоi гордi висi

І твою високогiрну суть.

Обернися, Нiцше, обернися,

Без охвiстя того в нас побудь.

Заратустра тут громово скаже:

«Над гробами прапори киплять».

Ворог – iнший. Знай же, брате-враже:

У тризуба меч по рукоять!..

Чечени

Це Чечня мстить тобi i менi.

Що ж ми такого зробили Чечнi?

Те зробили, що вбили.

Що дозволили вбити Чечню.

Що вбивали ii день по дню,

Що за неi тодi не обстали,

Коли в свiтовому меню

Цiн прейскуранти на неi зростали.

І кат здивував мене дивом iз див —

Путiн Кадировим походив…

І вiн iх тримае тепер у руцi,

Не чеченцi вони – вже кадировцi…

Вже Америку нинi Чечня жахае.

Бояться вже Джон i Хаем

Чеченського слiду.

Посiеш отак зненавиду

І не проросте любов.

Яка далi рима?

Рима чеченська?

Вгадали. Кров…

Дарунок на ювiлей

Ти тiкаеш. Та рятунку

Нема з твого подарунку.

Онде вiн: це цiлий пульт.

Ось iнфаркт. А ось iнсульт.

Ось тобi кошмарний сон.

А ось повний паркiнсон.

Тож забавам годi. Край.

Що ти хоч, те вибирай.

В паркiнсонi вже не пити,

А в альцгеймi ще солити

Можна свiжi огiрки,

Коли руки – дрижаки.

Чарку пiднесуть ще друзi,

Не розiллеться на пузi,

Спинить все засциматня,

Як нiщо вже не спиня.

Пульт отой в твоiх роках,

Але не в твоiх руках.

Не роби собi ти культу

Із дарунку цього – пульту.

А живи – як жив. Живи!

Геть дурне iз голови!..

Вiдсутнiсть нюху пiсля антибiотикiв

Нiщо менi не пахне й не смердить…

Як це жахливо! А нiщо не пахне…

Очей твоiх зарошена блакить

Мого цiлунку виболiло прагне.

Нiщо менi не пахне й не смердить.

Як це потворно! Де той лютий сморiд?

Огидитись, о як менi кортить!

Нема огиди. Зеро. О, айм сорi!

А дуб цвiте. Волоття золоте.

Як дивно пахло це густе волоття.

В минулiм все лишилось, а проте

Конвалiею дихае волосся,

Твое волосся золоте й пахке.

Ще запах чую, а сивин не видно,

Ледь стрiпуеться, буйне i легке,

В парфумах ледь смеркае ненаситно.

Полин ледь-ледь проб’еться з полину —

Його мерщiй у пащу самогону.

То, може, звiдти нюх свiй поверну —

Його я чую й чутиму до скону.

Цибуля ось врятуе. Огiрок —

Із хрону й кропу зеленава дуля.

Ось буде пострiл. Зводиться курок.

Сочисто в нiс – кума моя цибуля.

Тож все ж не одцураеться буття,

Не зашпортнусь я у своему горi.

Пробiгла внучка – як пахтить дитя.

Йде сукин син – який од нього сморiд…

Самоiдентифiкацiя

Анi штокали,

Анi какали,

Вели мову барвiнково,

Розмовляли чорноброво —

Лиш балакали.

Анi пшекали,

Анi пшикали,

Як журавлики,

Курликали.

Воловодились,

Плуганились —

Все базiкали,

Коли вже було смертельно,

Чорно