Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…

Володимир Єшкiлев

Ефект Ярковського #1

Романом «Те, котре – холод, те, яке – смерть…» Володимир Єшкiлев починае новий цикл прози «Ефект Ярковського», присвячений розслiдуванням iдеальних злочинiв та парадоксiв часу. Головний герой Олександр Ярковський – наш сучасник, котрому доступний так званий «запетльований час». Його збоченими лабiринтами можна, маючи вродженi вмiння та вiдвагу, дiйти до найглибших джерел оточуючого нас зла. Цей «ефект Ярковського» намагаються поставити собi на службу сильнi свiту сього, але iгри з могутнiми силами завжди непередбачуванi. Те, що спочатку нагадуе слiдство, яке ведуть екстрасенси, крок за кроком наближаеться до тiеi безоднi, звiдки до нас приходять чудиська i межовi питання…

Володимир Львович Єшкiлев

Ефект Ярковського

Те, котре – холод, те, яке – смерть…

* * *

Важка жовта крапля набрякае на краечку мiрноi склянки. Вона масна, мерехтить теплими смугами веселки. А ще в нiй зачаiлась погибель. Годину тому Майстер вибрав рiдину з мертвоi плотi. З теплого трупу бiлого кролика, вбитого iн’екцiею жаб’ячоi кровi. А жабi, у свою чергу, вкоротила вiку отрута, видобута з секрецiй риб родини Tetraodontidae.

За п’ятдесят сiм хвилин пiдсумкова рiдина неквапно пройшла крiзь паперовi i мiнеральнi фiльтри. Вiдтак – вже прозорiшою за джерельну воду – мирно з’едналась з iншою пiдсумковою рiдиною, що кiлька мiсяцiв вiдстоювалась у темрявi та прохолодi. З рiдиною, на вигляд масною, тривожно цегляного кольору. При з’еднаннi двох отрут й виник цей блiдо-жовтий розчин з ледь вiдчутним квiтковим ароматом. Жодний знавець рослин не зможе визначити, якiй квiтцi вiн належить, тому що не iснуе такоi квiтки. Жодна лабораторiя не виявить всiх складових i всiх властивостей цiеi мiкстури. Властивостей, здатних проявлятись в ураженiй плотi через тижнi, мiсяцi або ж роки пiсля входження до ii клiтинних лабiринтiв.

З мiрноi склянки Майстер виливае розчин до фiгурного флакону, що прикрашав аптечну вiтрину задовго до революцiй i вiйн минулого столiття. Майстер наповнюе його обережно, щоби не пролити дорогоцiнноi сумiшi. Закривае фiал притертою скляною пробкою. Перев’язуе його шнуром. Вiдтак знiмае захисний щиток, дихальну маску й дивиться крiзь розчин на денне свiтло. Майстер вiддавна, скiльки себе пам’ятае, закоханий у мистецтво мiкстур i трункiв з вибiрковою дiею. Найменшу похибку у формулi вiн прирiвнюе до поразки. Але цього разу вiн не знаходить вад анi у вiдтiнках анi в консистенцii.

Вiн шепоче охоронне закляття, котре вичитав у старiй книзi, ставить фiал на вiвтар нiчноi богинi, знiмае гумовi рукавички, кидае iх до смiтника, мие руки, запалюе на вiвтарi ароматичнi палички, наливае собi коньяку i сiдае у крiсло.

Скриплять схованi пiд шкiрою пружини, а Майстер стримуе стогiн. В нього цiпенiе спина. Бiль вiд попереку повзе до правоi лопатки й вище; свинцевим еполетом лягае на плече, хрусткою клiшнею хапае за шию.

Бiль впиваеться в м’язи перед осiннiми дощами i вологими снiгопадами березня. Колись достатньо було розтерти спину маззю з бджолиним або гадючим трунком i «клiшня» з «еполетом» розповзались мурахами, що забирали бiль до потаемних гнiзд. Але добрi часи минули. Тепер бiль вiдступае лише перед мазями, в котрих мiкродози павучих паралiзаторiв вкрапленi в екстракти, настоянi на грибах та випаренi з рослин, зiбраних у долинах Рiо-Гайi, там, куди столiття тому Конан-Дойль вiдправив героiв «Загубленого свiту».

Майстер проводжае поглядом хмарки диму, що розпливаються над бронзовою подобою богинi i линуть до стелi. Вiдсьорбуе коньяк. Потiм ще й ще, повiльно смакуючи ароматний напiй. Вiн згадуе: схiднi алхiмiки i фармацевти мали переконання, згiдно з яким складнi сполуки, що опинились в одному примiщеннi, здатнi впливати одна на одну. Впливати, незалежно вiд вiдстаней, стiнок реторт, сталевих i титанових бронювань сейфiв. Трункороби минулого складали симфонii iдеальних отрут, розмiщуючи глеки з вином поряд зi своiми творiннями. Те вино набувало дивовижних якостей – як вбивчих так i лiкувальних.

«Якщо це правда, тодi коньяк мав зазнати впливу отрути, – п