Іловайськ. Розповiдi про справжнiх людей

Євген Положiй

Євген Положiй (м. Суми), 47 рокiв – вiдомий журналiст i письменник. У видавництвi «Фолiо» вийшли його романи «Потяг», Мерi та ii аеропорт», «Дядечко на iм’я Бог», «Вежi мовчання», «Юрiй Юрiйович, улюбленець жiнок», «Риб’ячi дiти».

«Іловайськ» – книга про мужнiсть неймовiрний героiзм i людянiсть украiнських солдат i офiцерiв, бiйцiв добровольчих батальйонiв, батальйонiв теробороны, всiх тих, хто опинився в кiнцi серпня 2014 року в «Іловайському котлi», що став найбiльшою поразкою украiнськоi армii в ходi вiйни на сходi. Це чесна книга про вiйну, яка, як вiдомо, нiкого ще не зробила краще, натомiсть, серед кровi, вогню та залiза люди залишаються людьми.

Автор почув iсторii близька сотнi учасникiв Іловайськоi трагедii, книга побудована на реальних подiях. Тим не менше, просимо вважати всi збiги iмен, прiзвищ та позивних випадковими.

Євген Вiкторович Положiй

Іловайськ

Розповiдi про справжнiх людей

Передмова

Наша книга виходить у рiчницю подiй, що вiдбулися в серпнi-вереснi 2014 року пiд час украiнсько-росiйськоi вiйни на сходi Украiни. Один рiк – занадто короткий термiн, щоб достеменно розiбратися в причинах «Іловайського котла» – майже всi люди, що приймали тодi ключовi рiшення, живi й займають високi посади в армii та урядi, а бiльша частина iнформацii, в тому числi, й щодо кiлькостi загиблих, зниклих безвiсти та поранених, утаемничена. Тому в романi немае – та й не може бути – прямоi вiдповiдi на запитання, хто винен у цiй трагедii. Шукати таку вiдповiдь мусять вiйськова прокуратура, слiдча комiсiя Верховноi Ради та iсторики-документалiсти.

Однак 365 днiв достатньо для того, щоб записати та переказати iсторii солдат i офiцерiв, що вижили в «Іловайському котлi». Деякi з цих iсторiй читач легко впiзнае – вони звучали в медiа. Та ще бiльше страшних та героiчних iсторiй не потрапили анi в медiа, анi в книгу – трагедiю i бiль тих днiв неможливо вмiстити в жоден роман.

Книжка писалася двома мовами, украiнською та росiйською, в залежностi вiд того, на iсторiю якого бiйця спирався автор, створюючи ту чи iншу главу. Якщо респондент говорив украiнською мовою – глава створювалася украiнською, якщо респондент говорив росiйською – то росiйською. Глави, написанi росiйською, перекладалися украiнською i, вiдповiдно, навпаки. Таким чином, вийшло двi рiвноцiннi авторськi версii роману: украiнська та росiйська.

«Іловайськ» – художнiй текст, роман, побудований на реальних подiях, у якому серед героiв, що мають реальних прототипiв, живуть, здiйснюють подвиги та помирають вигаданi персонажi. І якщо учасники тих подiй знайдуть у текстi деякi невiдповiдностi зi своiми спогадами, ми просимо взяти до уваги, що це – не документальна повiсть, хоча автор i намагався бути максимально точним. У цьому йому допомагали бiйцi добровольчих батальйонiв «Донбас», «Днiпро-1», «Миротворець», «Херсон», 39-го («Днiпро-2»), 40-го («Кривбас»), 42-го батальйонiв територiальноi оборони, солдати та офiцери 17-i танковоi бригади, 51-i, 92-i, 93-i бригад ЗСУ, прикордонники Сумського пересувного загону.

Без них ця книжка нiколи б не вiдбулася. Вони та iхнi подвиги – i е ця книга. Думаю, буде правильно, якщо ми присвятимо ii бiйцям, полеглим в «Іловайському котлi».

Подяки

– бiйцям добровольчих батальйонiв «Донбас», «Днiпро-1», «Херсон», «Миротворець», 39-го, 40-го («Кривбас»), 42-го батальйонiв територiальноi оборони, солдатам та офiцерам 17-i танковоi бригади, 51-i, 92-i, 93-i бригад ЗСУ, прикордонникам Сумського пересувного загону;

– рiдним та близьким загиблих та зниклих безвiсти, якi знайшли в собi сили говорити та згадувати;

– людям, якi допомагали збирати iнформацiю та шукати учасникiв подiй: Андрiю Букiну, Надiйцi Вовк, Тетянi Голуб, Максу Гусеву, Юрiю Коваленку, Юлii Левкiвськiй, Володимиру Пошвi, Тетянi Репiнiй, Олексiю Сiкорському, Валентину Терлецькому, Олександру Чижу, Юлii Чешцi, Олексiю Шухардiну;

– моiм колегам-журналiстам, чиi тексти та вiдео допомагали зрозумiти сутнiсть подiй: Юрiю Бутусову, Єгору Воробйову, Маринi Данилюк-Єрмолаевiй, Олегу Зайченку, Іннi Золотухiнiй, Сонi Кошкiнiй,