Микола Амосов

Мария Павловна Згурская

Знаменитi украiнцi

Микола Амосов (1913–2002) – хiрург з ласки Божоi, що врятував тисячi життiв; новатор, який вiдкрив новi шляхi у хiрургii легень i серця й створив нову науку – бiокiбернетику; вчитель багатьох хiрургiв; оригiнальний мислитель; невтомний пропагандист здорового способу життя; талановитий письменник; громадянин i захисник Вiтчизни. У результатi всенародного голосування в рамках проекту «Великi украiнцi» (2008) Микола Амосов посiв друге мiсце пiсля Ярослава Мудрого, також його назвали найморальнiшим (разом з Григорiем Сковородою), найрозумнiшим та найщедрiшим украiнцем.

Марiя Павлiвна Згурська

Микола Амосов

Передмова

Навряд чи хтось поставить пiд сумнiв те, що саме дiяльнiсть Миколи Амосова на нивi лiкування, медичноi науки та бiологiчноi кiбернетики, в поеднаннi зi самобутньою лiтературною творчiстю, значною мiрою посприяли пiднесенню iнтелектуального iмiджу Украiни в ХХ i на початку ХХІ столiття.

Амосов – один з пiонерiв радянськоi серцево-судинноi хiрургii – залишив людству тисячi врятованих життiв, декiлька десяткiв книг i свою знамениту гiмнастику. Хiрург-кардiолог та спецiалiст у галузi кiбернетики, провiдний фахiвець СРСР з операцiй на серцi, за роки творчоi дiяльностi прооперував понад 6 тисяч осiб, уперше в свiтi здiйснив протезування мiтрального серцевого клапана, створив i першим у свiтi почав використовувати штучнi серцевi клапани з покриттям. Вiн автор понад 400 наукових праць, серед яких 19 монографiй. Його доробок присвячений хiрургiчному лiкуванню захворювань легенiв, серця, кровоносних судин, медичнiй кiбернетицi. Широкоi популярностi Амосов набув завдяки розробленiй ним оздоровчiй програмi «Три тисячi рухiв щодня», яка передбачае комплекс оздоровчих процедур: тригодиннi пiшохiднi прогулянки, бiг та вправи з гантелями. Микола Михайлович написав також чимало науково-популярних трактатiв. Його книгу «Голоси часiв» перекладено на 30 мов свiту.

Дитячi роки. сiм'я та школа

Микола Михайлович Амосов народився 6 грудня 1913 року в небагатiй селянськiй родинi в Ольховому бiля Череповця. Як написав вiн сам в автобiографiчнiй книзi «Голоси часiв»: «Усi моi пращури – селяни. Мама була акушеркою в пiвнiчному селi поблизу мiста Череповець. Жили ми дуже бiдно: мама не брала подарункiв вiд пацiенток. Вона стала для мене прикладом на все життя. Батько нас залишив, тому саме мама була для мене ототожненням сiм’i. Справдi iдеальна людина: на все життя. Бабуся навчила мене молитися, селянське господарство – працювати, а самотнiсть – читати книги». Сказати, що мама багато важила для майбутнього свiтила медицини, значить не сказати практично нiчого. Його батько, за визначенням самого Амосова, з напiвселян-напiвробiтникiв, схильний до «сiмейноi пристрастi» – мiцних напоiв, як уже говорилося ранiше, недовго жив з родиною i по сутi не мав на сина жодного впливу. Переважно, за таких умов постае в уявi матинчин синочок, але не в цьому випадку – син, вихований мамою, успадкував вiд неi найкращi якостi, розвинув iх до найвищого ступеня, i став видатною особистiстю багато в чому завдяки саме iй.

Єлизавета Кирилiвна Амосова (дiвоче прiзвище Никанорова) була жiнкою з непростою долею та неординарним характером. Походила вона з села Суворового Чорозерського району на пiвночi Вологодськоi областi. За спогадами Амосова: «20 будинкiв, «ведмежий кут» – дослiвно! Полювання на бiлок, лисиць i на ведмедiв». Історiя цих мiсць не знала помiщикiв – селяни вважалися «казенними». Дiд ученого жив достатньо заможно, мав мiцне, але примiтивне господарство ледь не на рiвнi ХІV столiття: рало, дерев’яна борона, кiнь, двi корови, десяток овець. Але найманоi сили не використували; попри те, що свого хлiба не вистачало, всi роботи виконували члени великоi родини. Мали навiть маленьку крамничку – пiдмогу для мисливства i господарства. В родинi Никанорових було п’ятеро синiв i двi доньки. Мати Миколи – найстарша з дiтей. Микола Михайлович пригадував в «Автобiографii»: «дядько Павло – чекiст з 1918 року, дослужився до генерала, заарештований i розстрiляний в 1937 роцi. Тiтку Євгенiю – колгоспницю,