Тигролови

Іван Багряний

Роман Івана Багряного «Тигролови» (1944) – перший великий твiр письменника, в якому вражаюче правдиво зображено страшну людську трагедiю в часи сталiнських репресiй. Герой роману, як тисячi й тисячi тих, хто потрапив у лабети НКВС, приречений канути у безвiсть, щезнути. Та не такий Григорiй Многогрiшний, нащадок славетного козацького роду, щоби скоритися долi. Його веде вiра у свою силу i правду. Це й допомагае йому вистояти за будь-яких обставин, повернути собi свободу, а разом з нею i життя.

Іван Багряний

Тигролови

Цього

«Рассудком не абнять!

Аршiном- не iзмерiть!»:

…ДАЛЬЛАГ…

…БАМЛАГ…

…СЄВЛАГ…

…КАРЛАГ…

…УСТЬЛАГ…

…МУРЛАГ…

…ПЄЧЛАГ…

…ГУЛАГ!!!-

По цiлiй еСеСеРi.

Нi, це

«Рассудком не абнять!

Аршiном- не iзмерiть!»-

Оцих от радiсних понять

В комунiстичнiй сферi;

Понять про те, як Труд отут

Зробився ж величавий!

Став «делом честi»

І «геройства»,

«Доблестi»

І «Слави!»

* * *

Багнети варти,

Зуби псiв

І зуби сталiнських дротiв,

Льодовi карцери,

й палки,

І емведiвськi п’ястуки,

І матюки,

Бруднi плювки

І власних слiз гiрких

Рiчки…

    Іван Багряний. «Антон Бiда – Герой Труда»

Частина перша

Роздiл перший

Дракон

…Вирячивши вогненнi очi, дихаючи полум’ям i димом, потрясаючи ревом пустелi i негра i вогненним хвостом замiтаючи слiд, летiв дракон.

Не з китайських казок i не з пагод Тибету – вiн знявся десь з громохкого центру краiни «чудес», вилетiв з чорного пекла землi людоловiв i гнав над просторами… Над безмежжям Уралу… Через хащi Сибiру… Через грiзний, понурий Байкал… Через дикi кряжi Забайкалля… Через Становий хребет, – звивався над ним межи скель i шпилiв… Високо в небi сiючи iскри й сморiд, летiв i летiв у безмежнiй ночi.

…Палахкотiв над проваллями… Звивався над прiрвами… Пролiтав iз свистом спiраллю над диким бескиддям i нагло зникав десь у надрах землi – занурювався, як вогненноокий хробак, зi скреготом i хряском у груди скелястих гiр, свердлив iх з блискавичною швидкiстю, розсипаючи iскри. Зникав… І раптом вилiтав з-пiд землi далеко, мов пекельна потвора, потрясаючи реготом нiч. Пряв вогненними очима, зойкав несамовито i, вихаючи хвостом, як комета, летiв i летiв…

І розступалися скелi, маючи тiнями. І розбiгалися злякано сосни й смереки, кидаючись урозтiч. Заскочений нагло сохатий (лось) прикипав на галявинi, спаралiзований жахом, а далi зривався й, ламаючи ноги та обдираючи шкiру, гнав скiльки духу у безвiсть.

І гнали у безвiсть луни, мов духи гiрськi, – розлiтались по горах, стрибали в провалля, ховалися в нетрях… За ними летiв дракон.

То не фiктивна потвора з наiвних китайських казок i не легендарний дракон Далай-лами. Нi, то реальний, то едино реальний, справжнiй дракон, найбiльший i найстрашнiший з усiх драконiв. Анi Микита Кожум’яка, анi сам Юрiй Переможець не в силi б його подолати. На сталевих лапах, з вогненним черевом, з залiзною пащею жахкотiв вiн, немов щойно вилетiв з пекла.

Шiстдесят коробок-вагонiв – шiстдесят суглобiв у дракона. Спереду вогненноока голова – велетенський двоокий циклоп – надпотужний паротяг «Й. С.» (Йосиф Сталiн). Ззаду – такий же надпотужний паротяг «Ф. Д.» (Фелiкс Дзержинський). На тендерi прожектор – довгий вогненний хвiст. Бiля кожного вагона – щетина багнетiв. Наiжився ними дракон, мов iжак… Нi, мов дракон! І гнався зi скреготом.

Шiстдесят суглобiв у дракона – то шiстдесят рудих домовин, i в кожнiй з них повно проглинених жертв, повно живих мертвякiв. Крiзь загратованi дiри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, – дивились крiзь темряву десь на утрачений свiт, десь туди, де лишилась краiна, осяяна сонцем, де лишилась Вiтчизна, озвучена смiхом дитинства i юностi рано одтятоi, де лишилася мати… родина… дружина… Мерехтiли грона очей i летiли десь у темряву чорну, у прiрву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. І тягне iх циклопiчний «Й. С», i пiдпихае iх демон «Ф. Д.».

В цiлому ж – тое етап, то е «ешелон смертi», – етапний ешелон ОГПУ – НКВД.

Дракон.

І мчить вiн без зупинки, хряскотить залiзними лапами, несе в собi приречених, безнадiйних, змордованих, – хоче замчати iх у безвiсть, щоб не знав нiхто, де i куди, – з