Перли i свинi

Олесь Ульяненко

Олесь Ульяненко (справжне iм'я Олександр Ульянов; 1962–2010) – найрадикальнiший i найжорсткiший, скандальний i непередбачуваний украiнський письменник, автор понад 20 творiв. У видавництвi «Фолiо» вийшли друком його книжки: «Сталiнка. Дофiн Сатани», «Жiнка його мрii», «Квiти Содому», трилогiя «Ангели помсти», «Вогненне око», «Серафима», «Знак Саваофа».

Буремне життя Олеся Ульяненка сповнене пригод i таемниць. Вiдомо, що вiн закiнчив Миколаiвську морехiдку, був якутським шаманом; воював спочатку у ВДВ у Нiмеччинi, а потiм в Афганi; тусив з легендами пiтерського року; заробляв на життя пiдпiльним боксом; був послушником у Лаврi; единий в Украiнi отримав Малу Шевченкiвську премiю; був першим офiцiйно визнаним порнографом незалежноi Украiни; вiдстояв свое добре iм'я в судi i був знайдений мертвим у своiй квартирi за пiвроку по тому.

«Перли i свинi» (2009) сам автор називав романом-комiксом. Подii у творi вiдбуваються у Киевi, одразу пiсля початку ядерноi вiйни – у паралельному зрiзi майбутнього, яке дуже схоже на сьогодення. Кiлька шахраiв у компанii з чорношкiрим проповiдником Абрахамом Лi знаходять шпарину в просторi та часi й потрапляють у цивiлiзацiю динозаврiв. Там вони з успiхом розпочинають своi оборудки, захоплюють владу i розбещують елiту наркотиками.

Напевне, це найоригiнальнiша письменницька версiя про те, як зникли динозаври. Повний текст роману друкуеться вперше.

Олесь Ульяненко

Перли i свинi

Роздiл перший

Рита

Ми уходимо в себе, як у чорну могилу. Нiхто не зупинить, бо на тому кiнцi нас чекае свiтло.

Це був початок 20013 року. Вiрнiше, перша його декада, що ознаменувала новий етап людства i сходження його по мiнiмальному колу до пекла, а саме – розгорнулася Третя свiтова вiйна. Саме розгорнулася, i саме це пiдпадало пiд такий пирскучий i цинiчний смiшок, як школярi побачили свою однокласницю в обжимах серйозного чоловiка, i вiд несподiванки це i починаеться, непривiтне i злобне хихикання. Вже бiльше як пiвстолiття захiдним i почасти схiдним свiтом правили корпорацii. Вони-то i визначали рiвень океану, рiвень населення, рiвень податкiв; становлення одного президента та усунення iншого; без корпорацii не пiдiймався холестерин у вашiй кровi, а сперматозоiди лишалися безплiдними. Грошi та нерухомiсть перетворилися у чiтке мiрило влади, як i належить. Інакшого вiд нашого свiту i не очiкувалося. Як людський мозок жалюгiдно не встигав за комп’ютерними вишуканими програмами, так i влада вже не керувала нiчим, а попала пiд тотальний прес машини, що столiття тому сама виготувала: вiд простоi гумки до високодосконалоi системи управлiння людьми. Влада президента, iнституцiя президента виявилися безсилими проти своеi ж системи, проти свого дiтища; вони, як унiверсальний манiпулятор, брикливо викидали недолугих чоловiчкiв з iхнiх тронiв, i у третьому тисячолiттi iхнi верхотури бiльше нагадували електричнi стiльцi, звiдки швидко, наче в анiмацiйному фiльмi, вiдкривалися новi горизонти, iнша земля, iнший свiт, до якого належало людство.

Все непотрiбне, як i необхiдне i давно омрiяне, приходить, як водиться, неждано i несподiвано; ти дивишся у смолянистий вечiр чи вдихаеш свiжий прохолодний ранок, розсипаний бурштином i краплями роси на гiлках та листi декоративних або таки справдi екзотичних, наче увi снi, дерев, i воно випливае саме так, як у твоiх кошмарах чи чарiвних фантазiях…

Я працював у мультимедiйному центрi виконавчим директором. Стояли сiрi важкi днi. Почалася весна. Снiг розтанув, i дерева стояли по колiна у водi. Мiський ландшафт нагадував пустелю. Простiр рвали безперервнi дощi, вiтер ганяв калюжами хвилю за хвилею, i там завзято поралася дiтвора. А потiм усе спалахнуло, як у перекошеному проекторi – потекла плiвка на екран. Радянська ракета, вiрнiше колишня ракета СС-20, що нинi невiдомо кому належала, пiднялася з обнульованого простору i, вiбруючи усiм своiм зеленим i богохульним тiлом, кинула невиразну полудневу тiнь на нудно дрiмаючу Європу, пролетiла i врубилася в Ейфелеву вежу, що у Парижi. Дивлячись на запiтнiлi, кольору червоного пластику потилицi, на монiтор з рi