Мер сидить на смертi

Андрiй Ярославович Процайло

Андрiй Процайло (нар. 1975 р.) – украiнський письменник, лауреат мiжнародного лiтературного конкурсу «Коронацiя слова-2014» (друга премiя). Народився в селi Липники на Львiвщинi. Закiнчив Самбiрське педагогiчне училище, Львiвський нацiональний унiверситет iм. Івана Франка, Львiвський державний аграрний унiверситет, Украiнський Вiльний Унiверситет (Мюнхен, Нiмеччина). Мешкае у Львовi. У видавництвi «Фолiо» 2014 року вийшов друком роман письменника «Привид безрукого ката».

Мер Львова осiдлав смерть i дiйняв ii до живого. Бо вона й гадки не мала дiлитися своiми секретами. Хотiла взяти мiсто тихо i без проблем. Адже 15 квiтня 2015 року – час змови! Мiсто Лева, стародавнiй прекрасний Львiв, мае померти – так вирiшили привиди! Гiршоi бiди мiсто не знало вiд заснування. Чому його потайки вiд людей треба стерти з лиця землi i хто в цьому винен – проблема не лишень украiнського красеня. Леву Безрукому знову доводиться рятувати свiт. І це не перебiльшення. Бо цiною тепер е не тiльки звiльнення однiеi неприкаяноi душi. На шальках терезiв – свобода! Пiтьма прагне раз i назавжди вкрасти в свiту сонце!..

У час, коли Земля нарештi усвiдомила, що ii епiцентр – Украiна, це не дивина…

Андрiй Процайло

Мер сидить на смертi

У цьому художньому творi всi подii, мiсця, листи, послання, дiйовi особи (люди i привиди) вигаданi.

Реальнiсть у книжцi – випадкова.

1

Лев Безрукий утiк з останньоi лекцii. Вiдпустив студентiв, збрехав, що мае таемну зустрiч… iз привидом. Тямовита молодь одразу зметикувала, що нагода побалакати з привидом випадае не кожен день, тому тихенько шмигнула за викладачем.

Але, на жаль, такоi небуденноi оказii не могла збагнути декан факультету етнографii Борислава Болеславiвна Стiйка. Вона перестрiла Безрукого на виходi з iнституту, значуще глянула на годинник i очима запитала: «Що за неподобство?..»

– Моiй Ганнусi нинi рочок. Розумiете?.. – з надiею спробував пояснити Безрукий.

– Я розумiю, однак у суботу, Леве Львовичу, з дев’ятоi до одинадцятоi нуль-нуль, – вистукувала Борислава Болеславiвна, як стара, проте добре збережена друкарська машинка, – ви вiдпрацюете лекцiю…

– Але… – Безрукий хотiв нагадати суворому декановi, що субота – вихiдний день, студенти мають вiдвiдати батькiв, i так вихiдних у них – як кiт наплакав, та Борислава Болеславiвна не дозволила йому договорити.

– Про «але…» треба думати до «але…», – попередила вона.

І зникла за дверима, як привид. Анiскiлечки не зiпсувавши настрою Левовi. Бо, навчений гiрким досвiдом, вiн знав, що проблеми суботи треба вирiшувати в суботу, а сьогоднi – середа, 15 квiтня 2015 року, найщасливiший день у його життi – день народження донечки Ганнусi!..

А Борислава Болеславiвна дiйсно стiйка!.. Як i ii прiзвище… Вперто гартуе дисциплiну! Бо що iй залишаеться робити, коли вдома – лише противний котяра i стiни, обклеенi розкладами занять?.. Нiякого особистого життя! На жаль…

Лев ще встиг купити Ганнусi величезну ляльку, що цвiркотiла китайською. Проте вiн цим не переймався – ось-ось повернеться з Лондона з черговоi конференцii вундеркiнд Борис Мудрагель i ляльку перекодуе на украiнську… Без проблем…

Марi вiдчинила дверi разом iз смачнющим запахом свiжоспеченого сирника… Фантастика! Чудасiя! Не життя, а казка! Блаженство неймовiрне!.. Лев чмокнув дружину в щiчку i помчав до Ганнусi, що тягнула до татка ручки, дрiботiла вiд радостi нiжками i гугукала щастям…

Всiлися за стiл. Лев тiльки вiдкоркував шампанське, як зателенькав мобiльний Марi.

– Марiе Юрiiвно! – телефонувала чергова лiкарка. – У нас надзвичайна ситуацiя! Примчав якийсь божевiльний, назвався магом. Із всiма щось поробив, що не рухаються i мовчать. Я одна дiездатна. Каже, що привиди ратушi затiяли змову проти Львова – хочуть украсти в мiста душу! Вимагае вас!.. Інакше всiх до бiсовоi матерi вiдправить! Я не хочу до… бiсовоi матерi!.. Що робити?..

– Я iду! – випалила у вiдповiдь Марi. – Зараз же! Ждiть!.. – І винувато глянула на Лева.

– Без тебе знову нiяк… – буркнув розчарований Лев.

– На жаль… – У Марi в руках уже був ключ вiд машини.

2

Лев усадовив дитя