Розрив. Як я став «нацiонал-фашистом», покинув дружину та сiмох дiтей

Орест Лютий

Антiн Мухарський

Антiн Мухарський – письменник, арт-куратор, галерист, телеведучий. Засновник Союзу Вольних Художникiв «Воля або смерть» та мистецькоi платформи «Украiнський культурний фронт». Народився, живе та працюе в Киевi. Розлучений. Багатодiтний батько.

Орест Лютий – професор антропологii. Автор та художнiй керiвник музичного проекту «Лагiдна та Сувора украiнiзацiя». Народився, живе та працюе в м. Стрий. Неодружений.

Роман «РОЗРИВ» створено за всiма законами компiлятивного жанру епохи постмодерну та сучасноi украiнськоi неогероiки. Будь-яке звинувачення авторiв у розпалюваннi мiжнацiональноi та мiжконфесiйноi ворожнечi, фашизмi, расизмi, гомофобii е неприпустимим i свiдчить про нестачу iнтелекту та освiти, розумову обмеженiсть та тупiсть у адептiв подiбних звинувачень. Читання цього роману не рекомендовано людям, схильним до екстремiзму, тероризму, побутового насильства, людям iз нестiйкою психiкою, синдромом совкового дебiлiзму та проявами полiтичноi шизофренii, дiтям до 18 рокiв, вагiтним жiнкам. Заборонено читання людям БЕЗ ПОЧУТТЯ ГУМОРУ!

Пiсля прочитання цього попередження жоднi претензii не приймаються.

Антiн Мухарський

Орест Лютий

Розрив

Як я став «нацiонал-фашистом», покинув дружину та сiмох дiтей

Автобiографiчний роман-концерт

Дiтям – якщо iх колись зацiкавить, що вiдбувалося по той бiк барикад

Як я зарубав «мужика»

Передмова до роману «Розрив»

Мовчи, мужик!

Мовчи, тримай все у собi. Бухай, кусай руки, лiктi, вкороти собi пенiса, але мовчи. Мовчи, сука, бо мужики мають мовчати. Зиркати по боках, дути щоки, виглядати суворими i мужнiми, бо вони мужики. А триндiти – то бабська справа. Як мовчиш – ти мужик. А як заговорив – пiдарас кончений. А ти ж не пiдарас? Ти ж мужик! Ну то й що, що баби пиздять? Ти маеш здохнути, сконати, в крайньому випадку покiнчити життя самогубством, бо ти – мужик! А ще у тебе дiти, мужик. Мовчи заради iхнього майбутнього, бо ти ж мужик. Що вони подумають по тата, коли дiзнаються, що вiн – не мужик!

Лусни вiд перенапруження внутрiшнiх м’язiв, перерiж вени на руках i ногах, всрися врештi-решт, але мовчи, бля! Пойняв? Бо мужики мають мовчати! Ти шо, пиздло? Вiзьми цигарку, сядь навпочiпки i, суворо дивлячись убiк, сиди й кури. А тодi встань i когось убий! Мовчки. Бо ти ж мужик. Мужик нiколи не пиздить. Вiн довго мовчить, усе в собi ховае, все тримае пiд контролем, а потiм пiде i на хуй когось зарубае. Бо вiн – мужик! Так що, пойняв? Мовчи, сука, бо ти мужик!

Я не втримався. Написав роман. Написав усього за пiвтора мiсяцi. «Девочкi, наверно, я пiдарас, да?»

Хоча й не думав його писати. Пiсля Нового року мав займатися iншим романом, який вже пообiцяв одному видавництву. Проте коли сiв його правити i редагувати, то не змiг написати жодного рядка. Адже останнi два роки мого життя – суцiльний внутрiшнiй дiалог iз колишньою дружиною та моiми дiтьми, з якими вона не дае менi бачитись, мотивуючи тим, що «папа сошел с ума», «папа улетел на другую планету», «папу забралi демони», «у папи iзменiлся нос i рот i, вапще, человека, за которого я виходiла замуж, больше нет!»

Десятки, сотнi разiв я намагався пробитися до ii розуму, до ii свiдомостi, робив спроби нормалiзувати стосунки та вступити в дiалог. Усе дарма. З того боку – суцiльнi погрози, шантаж, наклепи, брехня та лайка.

Тому й написав РОМАН – прагнучи розiбратися у причинах, якi призвели до того, що наша родина розпалася, дiти бiльше року не бачили власного батька, а дружина усiма доступними iй способами та можливостями змiшуе мене з лайном на сторiнках бульварних та гламурних видань, якi аж вищать вiд радостi, смакуючи подробицi того, як «це руде гiвно кинуло мать-героiню з п’ятьма дiтьми». За ii словами, вона «ставить соцiальний експеримент, наскiльки суспiльство готове захищати iнтереси матерi п’ятьох дiтей. Бо я апрiорi недоторканна! Суспiльство буде на моему боцi, а якщо не на моему, то таке суспiльство не мае права на iснування, а така краiна не мае майбуття».

На початку нашого конфлiкту вона безапеляцiйно заявила, що «знищить мене