Син

Ю Несбьо

Соннi Лофтус упродовж останнiх десяти рокiв вiдбувае термiн за злочини, яких не скоював. В обмiн за це вiн безперебiйно отримуе героiн. Іншi в’язнi часто звертаються до нього по розраду чи благословення, оскiльки Соннi мае серед них реноме напiвченця-самiтника. Наркоманом вiн став, коли його батько, офiцер полiцii, вчинив самогубство i вже пiсля смертi був визнаний винним у корупцii. Соннi перебувае у центрi уваги корумпованого середовища Осло: тюремний персонал, полiцiя, адвокати, збоченець-капелан – усi зацiкавленi в тому, щоб вiн залишався у в’язницi. Та дiзнавшись про деякi, тривалий час приховуванi факти щодо свого батька, Соннi вчиняе блискучу втечу i розпочинае полювання на людей, винних у злочинах, за якi досi змушений був спокутувати вiн.

Ю Несбьо

Син

І вiн прийде знову,

щоб судити живих i мертвих.

Частина перша

Роздiл 1

Ровер утупився у пофарбовану бiлим бетонну пiдлогу тюремноi камери в одинадцять квадратних метрiв. Вiн стиснув зуби, прикусивши непропорцiйно видовжений золотий рiзець у нижнiй щелепi. Сповiдь дiйшла до найважчого моменту. Тишу в камерi порушувало тiльки шкрябання його нiгтiв по витатуйованому на передплiччi зображеннi Мадонни. А хлопець так i сидiв мовчки, схрестивши ноги, на лiжку навпроти Ровера, вiдколи той увiйшов. Тiльки кивав й усмiхався своею блаженною посмiшкою Будди, зафiксувавши погляд в однiй точцi, десь у Ровера на лобi. Хлопця називали Соннi й подейкували, що вiн iще пiдлiтком убив двох людей, що його батько був корумпованим полiсменом i що Соннi мае цiлющий дотик. Чи хлопець насправдi слухае, зрозумiти було складно, оскiльки його зеленi очi й бiльша частина обличчя ховалися за довгим нечесаним волоссям, та це й не мало значення. Ровер просто хотiв отримати вiд Соннi вiдпущення своiх грiхiв i благословення, щоб завтра вийти з в’язницi суворого режиму Статен з почуттям повнiстю очищеноi людини. Не те щоб Ровер був надто побожним, але це узгоджувалося в цiлому з його твердим намiром змiнитися, реально спробувати виправитися. Вiн набрав повiтря в легенi.

– Я думаю, вона була з Бiлорусi. Мiнськ у Бiлорусi, правильно? – сказав i квапливо зиркнув на хлопця, але той нiчого не вiдповiв. – Нестор дав iй прiзвисько Мiнськ, – вiв далi Ровер. – Вiн наказав менi пристрелити ii.

Явною перевагою сповiдi перед людиною з перегорiлим мозком було те, що в ньому, либонь, не тримались нi iмена, нi подii: все одно, що розмовляеш iз самим собою. Тож зрозумiло, чому в’язнi в Статенi охочiше йшли до цього хлопця, анiж до капелана чи психолога.

– Нестор тримав ii та вiсiм iнших дiвчат у клiтцi в районi Енерхауген. Схiдноевропейки й азiатки. Молодi. Пiдлiтки. Я сподiваюсь, вони були принаймнi пiдлiтками старшого вiку. Але Мiнськ була старшою за решту. Сильнiшою. Вона втекла. Аж парку Тойен дiсталася, доки собака Нестора ii перехопив. Один з отих аргентинських догiв, якщо ти в курсi, про що мова.

Погляд хлопця залишився непорушним, але вiн пiднiс руку. Торкнув свою бороду. Почав повiльно ii розчiсувати пальцями. Брудний рукав його бахматоi сорочки закасався, вiдкривши струпи i слiди вiд уколiв. Ровер розповiдав далi.

– Здоровеннi кровожернi пси-альбiноси. Вбивають усе, на що господар нацькуе. І на що не нацькуе – теж. У Норвегii, звiсно, вони забороненi. Один тип завiз кiлькох до себе у Реленен з Чеськоi республiки, тепер розводить iх i рееструе, як бiлих боксерiв. Ми з Нестором iздили до нього по цуценя. Одне щеня коштуе понад пiвста тисяч зелених. Цуценя було таке славне, що нiхто б зроду не подумав, що…

Ровер зупинився. Вiн знав, що завiв мову про собаку тiльки заради того, щоб вiдтягти неминуче.

– Так чи iнакше…

Так чи iнакше. Ровер подивився на татуювання на своему передплiччi. Готичний собор з двома шпилями – на знак двох термiнiв, що вiн вiдбув, i жоден з яких не мае нiчого спiльного з оцим зiзнанням. Вiн постачав зброю байкерським бандам, а в разi потреби переробляв стволи у своiй майстернi. Вiн знався на цьому. Знався надто добре, щоб вiчно залишатися в тiнi, тому й попався. Вiн знався на своiй справi настiльки добре, що вже у тюрязi Нестор взяв його пiд свое крило. Нест