Леопард

Ю Несбьо

Інспектор Харрi Холе #8Карта свiту

В Осло з особливою жорстокiстю вбито кiлькох жiнок. Убивця – нелюд, вiн, як леопард, пiдкрадаеться до жертви i завдае смертельного удару. У полiцii немае жодних версiй i пiдозрюваних. А найголовнiше – немае Харрi Холе, який пiсля «справи Снiговика» звiльнився й виiхав до Гонконгу, де вiн намагаеться забутися з допомогою алкоголю i наркотикiв. Та позаяк Харрi – единий норвезький детектив, який дiйсно знаеться на серiйних убивцях i вже не раз мав з ними справу, полiцiя вирiшуе для розслiдування цих злочинiв повернути його до Норвегii, в Осло, у вiддiл вбивств…

Ю Несбьо

Леопард

ЧАСТИНА ПЕРША

Роздiл 1

Гiпоксiя

Вона прокинулась. Заклiпала очима в непрогляднiй темрявi. Широко роззявила рота й почала дихати носом. Знову клiпнула. Вiдчула, як щокою потекла сльоза, розчиняючи сiль уже виплаканих слiз. Але ковтнути слину не змогла, у ротi пересохло. Щоки нiби щось надимало зсередини. Здавалося, нiби через оте чужорiдне тiло у ii ротi голова от-от вибухне. Але що ж воно таке? Найперше, що спало на думку, – iй знову хотiлося забутися. Провалитися в теплу й темну безодню. Ін’екцiя, яку iй зроблено, досi дiяла, але вона знала: бiль скоро повернеться, от-от повернеться, в головi вiдчувались повiльнi, глухi удари – кров, пульсуючи, проштовхувалась крiзь мозок. Та де той чоловiк? Чи вiн зачаiвся позаду? Вона затамувала подих, прислухалась. Нiби нiде нiчого, але в кiмнатi таки хтось е. Наче поряд причаiвся леопард. Кажуть, леопард пiдкрадаеться так безшумно, що може пiдiйти до тебе зовсiм близько, i навiть дихати так, щоб дихати з тобою в одному ритмi. Ти затамовуеш подих – i вiн затамовуе. Їй навiть здалося, що вона вiдчувае його тепло. Чому вiн вичiкуе? Вона знову видихнула. Здалося, що тiеi ж митi вiдчула на потилицi чиесь дихання. Розвернувшись, вона вдарила, але в порожнечу. Зiщулилась. Сховатися в маленький клубочок… Марна рiч.

Скiльки вона пролежала отак непритомною?

Лiки подiяли миттево. Усе тривало лише якусь частку секунди. Утiм, i цього вистачило, щоб вона вiдчула. Це було як обiцянка того, що на неi чекае.

Чужорiдне тiло, що лежало перед нею на столi, було завбiльшки з бiльярдну кулю. Зроблене з блискучого металу, поцятковане маленькими дiрочками, геометричними фiгурами й якимись знаками. З однiеi дiрочки звисала червона мотузка з петелькою на кiнцi, це мимоволi повертало на думку про Рiздво й про ялинку, яку належало прикрасити до свята у батькiвськiй оселi, 23 грудня, за сiм днiв. Усiма отими блискучими кульками, маленькими гномами, кошичками, свiчками й норвезьким прапорцем. А за вiсiм днiв спiвати рiздвяного псалма – Deilig er jorden[1 - Яка чудова земля.] – й спостерiгати, як у племiнникiв засяють очi, коли вони розпаковуватимуть ii подарунки. Тепер би вона вчинила геть iнакше. Усе було б по-iншому. Як би вона наповнила прожитi днi – радiстю, диханням i любов’ю. Мiсця, якi лише проминала, збираючись колись iх вiдвiдати. Чоловiки, яких зустрiчала, й той, кого ще лише мала зустрiти. Плiд, вiд якого звiльнилася сiмнадцятирiчною, i дiти, ще не народженi нею. Днi, якi вона змарнувала, гадаючи, що попереду – цiла вiчнiсть.

Але всi думки кудись зникли, бо перед нею з’явився нiж. І чийсь украдливий голос промовив, що вона мае взяти цю кулю до рота. І вона взяла, бо куди ж дiтися. Серце шалено калатало, та вона роззявила рота якомога ширше i проштовхнула кулю досередини, тепер мотузка звисала у неi з рота. Вiд металу в ротi з’явився гiрко-солоний присмак, як вiд слiз. А потому голову iй нахилили назад, i шкiру обпекло сталлю, коли до горла приклали ножа. Кiмнату й стелю освiтлював лiхтарик, що його притулили до стiни в одному з куткiв. Сiрий голий бетон. Окрiм лiхтарика, у кiмнатi стояв ще й бiлий пластиковий стiл, два стiльцi, двi порожнi пивнi пляшки й двое людей. Вiн та вона. Вона вiдчула запах шкiряноi рукавички, коли вiн вказiвним пальцем ледь смикнув за червону петельку на мотузцi, яка звисала з ii рота. За мить ii голова нiби вибухнула.

Куля збiльшилася й тепер роздирала iй горлянку зсередини. Вона намагалася роззявити рота якомога ширше, але намарне – тиск н