Вахмiстр Штудер

Фрiдрiх Глаузер

Фрiдрiх Глаузер (1896–1938) – вiдомий швейцарський письменник. Набув слави майстра кримiнального роману, отож недарма його прозвали «швейцарським Сiменоном».

Ф. Глаузер прожив хоч i недовге, але бурхливе життя. Письменник встиг побувати i у вiйську, i у в’язницi, i в психлiкарнi. Можливо, такий перебiг подiй i став йому в нагодi при написаннi двох автобiографiчних творiв – «В пiтьмi» та «Людина в сутiнках», а також великого роману про легiонерiв «Гуррама». Окрiм цих творiв, його перу належать п’ять детективних романiв: «Чаювання трьох лiтнiх дам», «Вахмiстр Штудер», «Температурний листок», «Китаець», «Крок i компанiя». Майже всi вони пов’язанi образом вахмiстра Штудера – блискучого слiдчого, дивака i мрiйника, який нагадуе скорiше приватного детектива, нiж полiцiянта.

Фрiдрiх Глаузер

Вахмiстр Штудер

Кримiнальний роман

Передмова

Фрiдрiх Глаузер та його роман «Вахмiстр Штудер»

Безперечно, детектив нинi – один з найпопулярнiших лiтературних жанрiв. Детективи домiнують серед книг, якi вийшли друком упродовж ХХ столiття. Однак детективний жанр тривалий час залишався поза увагою серйозноi критики. Вiрогiдно, саме загальнодоступнiсть i популярнiсть творiв викликала сумнiви в iх художнiй вартостi.

Витоки детективного жанру у глибокiй давнинi. Його елементи можна побачити у Бiблii (в iсторii Каiна та Авеля маемо злочин, убивцю, жертву, причину злочину, докази, спробу приховати злочин, навiть знаряддя вбивства; цар Соломон влаштовуе психологiчну пастку псевдоматерi тощо), детективною е iсторiя «Тисяча й однiеi ночi».

Першими лiтературними детективами зазвичай вважають оповiдання Едгара По, написанi у 1840-х роках, хоча елементи цього жанру використовувалися й iншi авторами ще ранiше. Наприклад, у романi В. Годвiна «Пригоди Калеба Вiльямса» (1794) один iз центральних героiв – слiдчий-аматор. Значний вплив на розвиток детективноi лiтератури справили «Записки» Є. Вiдока (1828 р). Однак саме Едгар По створив детектива-аматора Дюпена (оповiдання «Убивство на вулицi Морг»), який згодом породив Шерлока Холмса й патера Брауна (Г. Честертон), Лекока (Е. Габорiо) i мiстера Каффа (У. Коллiнз). Саме Едгар По ввiв у сюжет детективу iдею суперництва в розкриттi злочину мiж приватним детективом i полiцiею, у якому приватний детектив зазвичай бере гору.

Історiя класичного детективу починаеться тодi, коли в англосаксонських краiнах сформувалася дiйова система дотримання суспiльного порядку. В Англii це вiдбулося на початку ХІХ ст., а в серединi цього ж столiття вийшли друком першi класичнi зразки: п’ять новел Едгара По, створенi мiж 1840 i 1845 роками, в яких викладенi фундаментальнi принципи детективу.

Наступною вiхою в розвитку англiйського детективу стала публiкацiя «Етюду в багрових тонах» А. Конан Дойла (1887 р.). Автор зосередив увагу на тому, чого Е. А. По торкнувся лише побiжно: власне, процесу дедукцii. Вiн також увiв значну кiлькiсть побутових деталей; уреальнив постать Шерлока Холмса.

Антиподом Шерлока Холмса став француз Арсен Люпен, в образi якого Морис Леблан втiлив узагальненi риси французького характеру. В галузi детективноi практики нововведеннями М. Леблана стало перетворення дii на розслiдування, прискорення темпу розповiдi, розширення перелiку основних ситуацiй класичних детективiв (оповiдач-злочинець, загадки зачиненоi кiмнати, вiртуозний ланцюжок дедуктивних висновкiв).

Що ж таке детектив? Чи точнiше: що таке детектив традицiйний? Це насамперед вiдновлення соцiальноi рiвноваги. Для того, щоб лiтературний твiр з детективним сюжетом вiдбувся, потрiбнi три обов’язковi iнгредiенти – сигнал бiди (знайдена жертва), порушник громадського порядку (злочинець) i той, хто цей порядок повинен вiдновити (сищик).

Тривалий час вважалося, що детективний жанр – це щось устояне i незмiнне, що створюеться за унормованою схемою. У фокусi уваги – аналiтичне мiркування, напруга iнтелекту, що прагне розв’язати кримiналiстську задачу. Головне, якнайскладнiше закрутити сюжет i запросити читача до участi у процесi його «розкручування». Апофеоз таких творiв – останнi сторiнки, на яких детектив розповiдае