Портрет Дорiана Грея

Оскар Вайлд

Бiблiотека свiтовоi лiтератури

Оскар Вайлд (1854–1900) – англiйський драматург, поет, прозаiк, есеiст, критик. Яскрава знаменитiсть пiзнього Вiкторiанського перiоду, лондонський дендi, вiн був визнаний британцями найдотепнiшою людиною. Це один iз найпарадоксальнiших умiв в iсторii людства, недарма Вайлда прозвали «королем життя», «принцом Парадоксiв».

Єдиний роман письменника – «Портрет Дорiана Грея», створений у рекордно короткий термiн – за три тижнi, принiс авторовi карколомний успiх i скандальну славу. Головний герой – юнак, надiлений неймовiрною красою. Милуючись своiм портретом, Дорiан висловлюе бажання, щоб портрет старiв, а вiн завжди залишався молодим. З тих самих часiв жодноi зморшки не з’являлося на вiчно юному обличчi джентльмена Грея, який жив у пороцi й розпустi, а старiв i вмирав його портрет. Але за все треба платити…

Оскар Вайлд

Портрет Дорiана Грея

Оскар Вайлд в тiнi та свiтлi парадоксiв

Кажуть, що легше вже уявити людину iз зайвою, чужою тiнню (особливо представникам посттоталiтарного свiту, котрим ще впам’ятку вчорашня реальнiсть: ступнеш крок, як уже чуеш два кроки за собою), анiж людину без тiнi, яку вигадав нiмецький письменник Адальберт фон Шамiссо. Коли ж цей образ розкрити, то виявиться, що зовсiм не важко уявити i друге. Бо тiнь – не тiльки щось зовнiшне i вiдтак нiби другорядне: це й символ iстотного внутрiшнього складника людини – тих морально-етичних, соцiальних та естетичних елементiв, без яких людська особистiсть втрачае цiлiснiсть i перетворюеться на просто бiологiчну одиницю з вiд’емним духовним значенням. Тож незмiрна наша вдячнiсть вселюдському мистецтву, що справiку безнастанно нагадуе нам, як це важливо – жити не вичавкою душi, а повною мiрою життя або смертi. Так, i смертi, бо це теж один з актiв життя, i лише пiсля скону можна остаточно сказати про людину, чого було варте ii життя.

Ця одвiчна проблема роздвоення людськоi особистостi знайшла свое втiлення у кращих творах Оскальда Вайлда – i в трагедiйному по сутi романi «Портрет Дорiана Грея», i в комедiйних п’есах «Вiяло ледi Вiндермiр» та «Як важливо бути поважним». Але щоб спромогтись писати про це, автор мусив значною мiрою пережити в самому собi безоглядну тягу до краси й насолод аж до вiдкидання будь-яких етичних приписiв, вiдiграти роль нестримного дотепника й блискучого iронiста в аристократичних салонах британськоi столицi (i поза нею також) i навiть пророче передбачити власну духовну кризу й розплату за свою спотворену душу.

«Бути природним – це тiльки поза»[1 - Тут i далi курсивом даються цитати з О. Вайлда.] – любив повторювати Оскар Вайлд. Однак якщо кров i плоть суспiльну просякло лицемiрство, то зрозумiло, що якраз воно стало нормою, а щирiсть, природнiсть мусять виглядати на дивацтво й позу. Сам Вайлд, хоч який чесний iз собою, був неприродний (у життi), i в цьому полягала його поза. Зробити самого себе мистецьким витвором було вже в юнацьких мрiях Оскара: в цiй позi йому бачилася позiрна «естетизацiя життя».

Народився вiн у Дублiнi, Ірландiя, 1854 року (декотрi англомовнi джерела подають iншу дату – 1856 рiк) в нацiонально свiдомiй родинi: мати його, поетеса й публiцистка, вiдверто закликала до боротьби за визволення батькiвщини вiд британського панування, а батько, лiкар-окулiст, був ще й дослiдником iрландських етнографiчних та архiтектурних пам’яток. Хлопець змалку вирiзнявся непересiчною пам’яттю, любов’ю до книжок i замилуванням в гарних речах, що оточують побут людини. Навчався вiн у дублiнському Трiнiтi-коледжi та в Мадлен-коледжi престижного Оксфордського унiверситету. Добре опанував латинську й грецьку мови, захопився античнiстю (завдяки ще двом юнацьким подорожам до Грецii та Риму). В унiверситетi Оскар перейнявся поглядами свого викладача i письменника та мислителя Джона Раскiна, що iз запалом бiблiйного пророка обстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Але невдовзi мистецька думка його зверне в iнший бiк, бо «як на нас, – скаже вiн, – закони мистецтва не збiгаються iз законами моралi».

Закiнчивши Мадлен-коледж (1878), Оскар Вайлд жваво заходився охудожнюват