Адвокат iз Личакiвськоi
Андрей Анатольевич Кокотюха
Ретророман
Початок ХХ столiття, 1908 рiк. Молодий киянин Клим Кошовий дивом вирвався з тюрми й тiкае вiд переслiдувань царськоi влади до Львова. Але й тут його заарештовуе полiцiя – бiля трупа вiдомого адвоката Євгена Сойки. Покiйний мав у мiстi сумнiвних друзiв та могутнiх ворогiв.
Самогубство – чи вбивство? Пошуки iстини водять Кошового темними лабiринтами львiвських вулиць. На його шляху – зухвалi батяри, мiськi кримiнальнi королi та росiйськi терористи-бомбiсти. А ще полiцейський комiсар Марек Вiхура, в якого Клим постiйно плутаеться пiд ногами. Правда приголомшить Кошового та його нового вiдданого друга Йозефа Шацького. Й назавжди змiнить долю загадковоi та впливовоi красунi Магди Богданович…
Андрiй Кокотюха
Адвокат iз Личакiвськоi
Окрема подяка Мiськiй адмiнiстрацii Львова та особисто Андрiевi Садовому – за всебiчну пiдтримку та гостиннiсть.
1908 рiк, Львiв, вулиця Личакiвська
Як почало смеркатися, вiн не витримав – попросив гостя пiти.
Точнiше, не зовсiм гостя. Адже русявий, давно не стрижений молодик iз швидкими очима, котрий запросто розташувався в сусiднiй кiмнатi, прийшов не з дiловим чи приватним вiзитом. Вiн не знав кирпатого особисто. Ранiше вони не зустрiчалися. Та й не мав господар нiчого конкретно проти цiеi персони: на мiсцi цього росiянина мiг сидiти iнший. Чорнявий, бiлявий, рудий, навiть лисий.
Його не дратувало, що кирпань смалить дешеву махорку, а не досить пристойнi фабричнi цигарки, зробленi у Винниках.[1 - Згадуеться державна Винникiвська тютюнова фабрика, заснована наприкiнцi XIX столiття в мiстi Винники, одному з передмiсть Львова. Фабрика стала основним промисловим пiдприемством мiста, котре давало робочi мiсця та сприяло розбудовi й розвитку Винникiв.] Тютюнова промисловiсть у провiнцii за останнiй час пiшла далеко вперед, газети писали: незабаром плануеться виготовлення власних сигар. Не поступляться кубинським, а коштуватимуть дешевше. Щоправда, мiська аристократiя все одно попервах платитиме за оригiнал охочiше, нiж за продукт тiеi самоi якостi, але зроблений власними силами…
Бог iз ними, з цигарками: такi, як молодик у сусiднiй кiмнатi, далекi вiд змагань у пихатостi. Й зовсiм байдужi до того, що i якоi якостi пропонуе будь-яка промисловiсть. Навчившись курити махорку, смолитиме ii далi, до кiнця життя. Хай хоч свiт стане дибки.
Мiж iншим, до того йде.
З початком нового, двадцятого столiття все навкруги немов раптом показилося, рвонуло вперед, нiби прагнучи за всяку цiну перемогти в неоголошених перегонах. Та виграти якийсь величезний, словами не описати, головний приз. Але молодi люди зi свiтоглядом цього кирпатого шанувальника мiцноi смердючоi махри щасливi – не вiдчувають стрiмких змiн довкола. Й точно не розумiють, у який час живуть, в яких процесах мимоволi беруть участь. І взагалi, у що влипають.
Для таких iти вулицею з револьвером у кишенi – вже пригода. Яку вони готовi переживати знову й знову, з дня на день. А якщо доведеться пустити заряджену зброю в дiло, можна смiливо сказати: життя вдалося, бiльше нiчого не треба, гинути – так гинути.
Головне: смерть буде в бою.
Бажано – на очах у глядачiв, при великому скупченнi народу.
Молодого кирпатого росiянина приставили до нього охоронцем на час, поки те, що треба передати, буде зберiгатися в його квартирi на Нижньому Личаковi.[2 - Частина вулицi Личакiвськоi (перша назва Глинянська), котра вiд 1789 р. стала головною артерiею Личакiвського передмiстя. У 1894 р. нею була прокладена лiнiя електричного трамвая. Нижнiй Личакiв та Верхнiй Личакiв умовно роздiляе костел Святого Антонiя.] Валiзу принесли вранцi, iх було двое. Русявий супроводжував головного кур’ера. Зрозумiло, той був серед них двох старшим, i не лише за вiком. Виглядав таким собi колобком, усе в нього кругле: писок, черевце, ще й ходив перевальцем, наче котився.
Проте вiдразу було видно: патлатий слухаеться кругленького. Зовсiм не заперечував, слова кривого проти не сказав. Не спитав нiчого, коли головний звелiв лишатися в пана адвоката до ранку, аж поки за саквояжем не прийдуть. Мовчки кивнув, надалi по