Володимир Сосюра

Юлiя Ігорiвна Коляда

Ігор Анатолiйович Коляда

Знаменитi украiнцi

Доля видатного украiнського лiрика, лауреата Шевченкiвськоi премii 1963 року Володимира Сосюри тiсно пов’язана з подiями Жовтневоi революцii i громадянськоi вiйни в Украiнi, громадським та лiтературним життям 20 – 50-х рокiв ХХ столiття. Його творчий шлях був драматичним. Якщо першим збiркам Сосюри притаманна романтика боротьби й кохання, то пiзнiше вiн вiдчувае внутрiшне роздвоення («комунар i нацiоналiст»), неможливiсть поеднати вiдданiсть революцii з почуттям нацiонального обов'язку. У 1951 роцi за вiрш «Любiть Украiну» поета звинуватили у «буржуазному нацiоналiзмi», перестали друкувати його твори. І сьогоднi яскрава щира поезiя В. Сосюри мае багато шанувальникiв, як i ранiше, вона чаруе своею задушевнiстю, теплотою i правдивiстю почуттiв.

Ігор Анатолiйович Коляда, Юлiя Ігорiвна Коляда

Володимир Сосюра

Присвячуемо вiрному татовому учневi – лейтенанту Олександру Мончаку, патрiоту – бiйцю АТО, що вiдстоюе незалежнiсть Украiни, право украiнцiв на самостiйне й вiльне життя

* * *

Яке це щастя, що я – украiнець, що я син моеi прекрасноi i трагiчноi нацii!

    В. Сосюра

Роздiл перший

Дитинство

Володимир Сосюра народився у родинi бiдного службовця. Сам вiн про це пише так: «Народився я на станцii Дебальцеве о десятiй годинi ранку шостого сiчня 1898 р. Народився на тиждень ранiше. Це було так. Мати на останнiм мiсяцi вагiтностi виходила з вагона, i ii ударив у живiт гострим кутом скринi якийсь пасажир. Вiн це зробив ненавмисне. Але менi вiд того було не легше. Мабуть, вiн ударив мене в лiву половину голови, i вiд того я народився передчасно. Мати, коли побачила мою чорну голiвку, крикнула: «Чорт!» – i знепритомнiла» (iз роману «Третя Рота»).

Дебальцеве мое, колиско днiв моiх,

Це ти менi дало спiвучу, нiжну вдачу,

І славлячи життя невиданий розбiг

Я пiснею тобi, Дебальцеве, вiддячу.

Сосюра – це псевдонiм. Справжне прiзвище поета – Сюсюра. Пiд цим прiзвищем у поховальнiй книзi за 1915 р. записано поетового батька. І першу збiрку вiршiв «Пiснi кровi» (1918) юний автор видав пiд прiзвищем Сюсюра. Так вiн пiдписувався i в газетi «Украiнський козак» (1919).

Як же Сюсюри з’явились у Донбасi? Романтична легенда, до поширення якоi доклав зусиль поет, оповiдае, що пiд час вiйни Росii з Наполеоном (1812 р.) такий собi француз Сюсюр залишився на Донбасi. Згодом у когось iз предкiв поета з’явилося бажання змiнити немилозвучне «Сосюра» на «Сосюр» (справдi, прiзвище де Сосюр е у Францii). «Але дiд мiй пiдписувався «Соссюр» i казав, що наше прiзвище украiнiзували писарi. Можливо, це так i було. Очевидно, мiй предок – чомусь менi здаеться, що вiн з пiвденноi Францii, Провансалю, – потрапив до Запорозькоi Сiчi, де писарi записали його «Сюсюрою». Моi родичi, звичайнi селяни i робiтники, кажуть: «Ми – французи».

Нинi дослiдниками простежено родовiд поета до XVІІІ ст., i встановлено, що багато родин з прiзвищем Сюсюр проживали в мiсцевостi понад Дiнцем.

Сам Володимир Сосюра не раз пiдкреслював, що в нього козацьке серце, козацька душа, козацька вдача. У його роду було чимало бурхливих характерiв.

В однiй iз бiографiчних нотаток поет писав: «Дiд мiй, по батьковi, Володимир Кирилович Сосюра, виховувався помiщиком як талановитий селянський хлопчик. Коли вiн пiдрiс, його вiддали в Лисичанську штейгерську школу, дворiчну. Дiд не хотiв учитись, прибiгав додому i ховався на печi. Тодi приходив прикажчик помiщика з мiшком. У цей мiшок вiн, як порося, заштовхував мого дiда i тягнув його на плечах кiлька кiлометрiв, у Лисиче. Дiд закiнчив нижчу гiрничу освiту, але через кволе здоров’я в шахтi не працював, а пiшов по канцелярськiй лiнii. Сорок рокiв вiн був секретарем луганського «крестьянского присутствiя». За вислугу лiт йому давали дворянство, але вiн одмовився: «Я крестьянином родился й таковым хочу умереть». На старостi йому дали казьонку, i вiн до самоi смертi торгував горiлкою на користь росiйськоi iмператорськоi армii, яка одягалася i годувалася за прибуток од продажу горiлки. Дiд, як i мiй батько, писав вiршi, теж iз сатиричним уклоном i теж