Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi

Олексiй Кононенко

Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка»

«Автор цих анекдотiв – народ» – не втомлюеться повторювати Олексiй Кононенко у своiй семибарвнiй-семи-струннiй серii iз 7 книг «Антологiя украiнського анекдота «Украiнська веселка». Вiн не один рiк збирав, упорядковував i супроводжував авторськими текстами цi збiрники i веселих, i сатиричних iсторiй та примовок.

Украiнський народний гумор мае вiковiчне корiння, на якому виростае та рясно родить i сучасний смiхограй. Тут е i так званi «мандрiвнi» сюжети, i дружнi «позички» з гумору iнших народiв, е посилання на конкретних спiвтворцiв деяких гуморинок i тематичнi варiанти анекдотiв.

Книги цiеi серii мають яскравi своерiднi теми, i кожну iз них адресовано широкому колу читачiв.

Смiйтеся на здоров’я!

Украiнський народний гумор

Куми та кумки. Анекдоти давнi i сучаснi

Нiхто не зна – тiльки кум та кума, та людей пiвсела.

Кумiвство

Один iз видiв духовноi спорiдненостi, звичай обрання народженiй дитинi «других батькiв» – ii опiкунiв та покровителiв. Коренi кумiвства сягають часiв первiснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирiшальною i рiдний брат матерi брав на себе обов’язки захисту i виховання дитини своеi сестри.

Пiзнiше християнська церква використала цей звичай i виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення ii до вiри за допомогою кумiв, або хрещених батькiв. Хрещення вiдбувалося в церквi, iнколи (в разi хвороби дитини) у батькiвськiй хатi. Рiднi та обранi батьки називали одне одного кумом, кумою, а по вiдношенню до дитини (хресника) вживалися церковнi термiни – хрещений батько, хрещена мати.

На Украiнi ХІХ – початку ХХ ст. побутували двi форми кумiвства – iндивiдуальна i колективна. Перша, типова для бiльшоi частини Украiни, передбачала одну пару кумiв; для другоi (побутувала переважно на Правобережжi, особливо на Подiллi, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти i бiльше пар. Серед кумiв iснувала певна iерархiчнiсть – головними вважались першi (старшi) куми, а iншi – молодшими. Осiб, якi брали участь в обрядi та обiдi на честь хресника, називали прикумами, пiдкумами. У куми запрошували рiзних людей – вiд близьких родичiв до осiб побiчноi кревностi, а також сусiдiв чи приятелiв. Залежно вiд порядку обрання кумiв серед них видiлялися кликанi, одкупнi та стрiченi. Кликанi (проханi) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегiдь намiчених людей i, вiддаючи iм хлiб-сiль, просив бути кумом чи кумою. Вiдмовлятися в народi не було прийнято. Одкупних кумiв брали на замiну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворiе, аби запобiгти таким чином ii смертi. Замiна вiдбувалася за певним обрядом: новому кумовi, в обмiн на отримуванi вiд нього грошi, через порiг або вiкно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову бiлизну. Стрiченi куми (стрiтеннi, здибанi, куми з дороги) – це першi зустрiчнi люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали дiти. Стрiченi куми вважалися рiднiшими за кликаних, одкупних же у народi шанували найбiльше.

Народна свiдомiсть менш за все пов’язувала кумiвство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективноi сiмейноi спiльностi, взаемодопомоги. Мiж рiдними й обраними батьками встановлювалися особливо дружнi стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжнi спiлки, приходили на толоки, запрошувалися у свiдки (могоричники) при укладаннi рiзних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здiйснювали обряди вiкового (пострижини) та соцiального (прилучення до сiм’i, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сiм’i не було когось iз рiдних батькiв, хрещенi батьки сприяли трудовому вихованню дiтей, брали на себе не тiльки моральнi, а й матерiальнi обов’язки. А згодом i хресники повиннi були виявляти всiлякi знаки поваги та вдячностi хрещеним батькам (вiдвiдувати iх на свята, надавати необхiдну допомогу тощо).

    Украiнська минувшина: iлюстрований етнографiчний довiдник. – К.: Либiдь, 1993.

Для охрещення дитини треба двох кумiв i iх запрошуе батько дитин