Чуття i чутливiсть

Джейн Остин

Істини

Джейн Остен (1775—1817) i досi по праву вважаеться «першою ледi» англiйськоi лiтератури. Їi «романи звичаiв» пiдкоряють ось уже трете столiття щирiстю, тонким психологiзмом, iстинно англiйським гумором i е обов’язковими для вивчення в коледжах i унiверситетах Великоi Британii.

У романi «Чуття i чутливiсть» вперше в европейськiй прозi з’являеться героiня з новим типом характеру: розумна, iронiчна, рiшуча, доля якоi стала запереченням розхожих уявлень того часу про романтичну пристрасть як вершину людських почуттiв.

Джейн Остен

Чуття i чутливiсть

Роздiл 1

Родина Дешвудiв жила в Сассексi вже давно. Маеток вони мали великий, а помешкання iхне було в Норленд-парку – в самому центрi iхнiх володiнь. Дешвуди вели життя цiлком добропристойне i здобули прихильнiсть i повагу своiх сусiдiв. Колишнiй власник цього маетку, що вже помер, був одинаком, дожив до похилого вiку, упродовж багатьох рокiв його сестра була i нерозлучним товаришем, i економкою. Але пiсля ii смертi, що трапилася за десять рокiв до того, як помер вiн сам, у його домiвцi сталася велика перемiна – пiсля смертi сестри хазяiн запросив до себе i поселив у своему помешканнi родину свого племiнника мiстера Генрi Дешвуда – законного спадкоемця Норлендського маетку i людину, якiй вiн мав намiр передати цей маеток у спадок. Отож останнi своi роки поважний старий щасливо провiв у товариствi свого племiнника, племiнницi та iхнiх дiтей. Вiн у них душi не чув. Постiйна увага з боку подружжя Дешвудiв до його забаганок, що йшла не тiльки вiд необхiдностi, але й вiд доброти серця, забезпечувала йому увесь той комфорт, на який заслуговував його похилий вiк; а життерадiснi дитинчата скрашували його життя.

Вiд першого шлюбу мiстер Генрi Дешвуд мав одного сина; теперiшня його дружина народила йому трьох дочок. Син, респектабельний молодик твердоi вдачi, був добре забезпечений завдяки чималому статку його матерi, половина якого вiдiйшла йому пiсля досягнення ним повнолiття. Одруження, що сталося невдовзi, зробило його ще заможнiшим. Тому норлендський маеток цiкавив його як спадщина набагато менше, нiж сестер, бо iхнi статки були незначними, якщо не брати до уваги те, що могло перепасти iм пiсля успадкування маетностi iхнiм батьком. Мати iхня не мала нiчого, батько ж мав у своему розпорядженнi лише сiм тисяч фунтiв; бо друга половина статку його першоi дружини теж призначалася ii дитинi, i вiн мав з неi лише прижиттевий процент.

І ось старий джентльмен помер; зачитали його заповiт; i, як усякий iнший заповiт, вiн спричинився i до задоволення, i до розчарування. Небiжчик не був такий несправедливий i невдячний, щоб позбавити свого племiнника маетку, але залишив вiн його у спадок на таких умовах, що наполовину зменшили цiннiсть самого заповiту. Не так для себе, як для своеi жiнки та дочок хотiв мати мiстер Дешвуд цей маеток; але останнiй мав дiстатися його сину, потiм – синовi сина, чотирирiчному хлопчиковi, до того ж на таких умовах, котрi не давали йому можливостi забезпечувати найдорожчих йому людей – чи то якимись доходами з маетку, чи то за рахунок продажу цiнноi деревини з навколишнiх лiсiв. Усе було задумано на користь оцього хлопчика, який протягом своiх нечастих вiдвiдин Норленда зi своiми матiр’ю та батьком встиг завоювати таку велику симпатiю хазяiна маетку звичайними для маленьких дiтей принадами: впертiстю, шепелявiстю, шумливiстю та хитрими витiвками, що симпатiя ця переважила всю ту увагу та повагу, з якими довгi роки ставилися до нього дружина його племiнника i ii дочки. Однак старий джентльмен аж нiяк не мав намiру бути недобрим i невдячним, отже, на знак своеi любовi до цих трьох дiвчат – кожнiй з них вiдписав по тисячi фунтiв.

Спочатку розчарування мiстера Дешвуда було великим. Але вдачу вiн мав веселу i життерадiсну i тому небезпiдставно мiг сподiватися на те, що проживе ще довгi роки, протягом яких – живучи ощадливо – спроможеться зекономити кругленьку суму з доходiв вiд продукцii маетку, якi i так були чималими i якi можна було збiльшити досить швидко. Але лише рiк випало йому розпоряджатися багатством, якого вiн так