Дмитро Байда-Вишневецький

Юрiй Володимирович Сорока

Знаменитi украiнцi

Дмитро Байда-Вишневецький – славетний козацький лицар, визначний полководець, який на початку 1550-х рокiв заснував фортецю на островi Мала Хортиця на Днiпрi, згуртував навколо неi козакiв i цим поклав початок Запорозькiй Сiчi. Про його хоробрiсть i талант воiна складалися легенди. Байда-Вишневецький був непересiчною особистiстю i жив, як личить легендарнiй особi – яскраво, вiдважно i загинув як герой. В украiнськiй народотворчостi легенди про нього перетворилися на широковiдому думу про козака Байду, що уособлював i козацькi вольностi, i войовничий дух, i нечуваний героiзм у боротьбi з ворогом.

Юрiй Сорока

Дмитро Байда-Вишневецький

© Ю. В. Сорока, 2010

© Д. О. Чмуж, художне оформлення, 2018

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2009

Пролог

Подii сивоi давнини наполегливо нагадують про себе у наше високотехнологiчне й стрiмке XXI сторiччя, знову й знову з’являючись перед нами крiзь неймовiрну товщу часу. Часу, котрий вкрив iх пеленою, зробивши недосяжним для фiзичного контакту нинi живучих з попереднiми епохами i далекими предками. Тi подii одночасно розбурхують нашу свiдомiсть, демонструючи нам безмежнiсть всесвiту, у якому ми живемо, й викликають живий iнтерес до людей, якi кохали i ненавидiли, смiялись i плакали, вiдчували радiсть i печаль задовго до того, як на крихiтнiй планетi пiд назвою Земля з’явились ми самi.

Є щось магiчне у тому, як з-пiд щiтки археолога з’являеться текст, написаний невiдомою рукою тисячi рокiв тому, або египетська гробниця вiдкривае своi дверi перед захопленими очима дослiдникiв, даруючи iм можливiсть вiдчути зв’язок епох роздiлених океанами часу. Є щось невимовно хвилююче у старовиннiй зброi, що вiдкривае себе нашим очам з вiтрин iсторичних музеiв у виглядi напiвзотлiлих мечiв i шабель, аркебуз i рушниць, за допомогою яких колись творилась iсторiя. Не менш сильне вiдчуття охоплюе небайдужого, коли вiн гортае старовину книгу, дивуючись барвистим фарбам рукопису, котрi не втратили своiх кольорiв за сотнi рокiв, коли людина читае слова, народженi в головi давно не iснуючого творця, слова якi оповiдають про сучасний автору свiт i його власне життя.

Але iснуе ще один рiзновид iсторичноi спадщини, не менш важливий, анiж експонати музеiв або стародавнi лiтописи. І це, безумовно, народний фольклор, найбiльш наближений до життя народу засiб зрозумiти минуле й вдихнути на повнi груди атмосферу давно минулих епох. Протягом своеi iсторii людство створило немало пам’яток усноi народноi творчостi. Серед них античнi мiфи, середньовiчнi саги, скази, билини й легенди. Особливе мiсце серед такого спадку займають народнi пiснi, що е у культурнiй спадщинi кожного народу. Вони оспiвують народних героiв, знаменитi подii, або й просто звичайне кохання чоловiка i жiнки. Украiнська нацiя мае у своему культурному спадку неймовiрну кiлькiсть таких пiсень. Кожен з нас чув iх. Інодi веселi й безтурботнi, iнодi сумнi й лiричнi, народнi пiснi примушують замислитись над долею нашого народу й зазирнути у часи, коли цi пiснi тiльки складались, не встигнувши перетворитись на iсторичну спадщину. Розглянемо ж одну з таких пiсень, котра своею появою завдячуе героiзму й самопожертвi однiеi людини, людини, котра, вийшовши за межi звичайноi iсторичноi постатi, перетворилась на своерiдний символ украiнського народу. А разом з тим спробуемо вiдтворити у пам’ятi образ того, хто став прикладом для створення народноi пiснi – пiснi про Дмитра Байду-Вишневецького.

Чи був Дмитро Вишневецький тим самим Байдою?

Напевне немае в сучаснiй Украiнi людини, принаймнi дорослоi, котра б не чула про славетного козака Байду, оспiваного в народнiй iсторичнiй пiснi. Таемнича постать народного героя, згадки про якого доносить до нас фольклор з глибини бiльш нiж чотирьохсот рокiв, примушуе знову й знову повертатись думками до тих часiв, коли серед украiнських степiв зароджувалось явище, що його пiзнiше дослiдники назвуть козаччиною.

В Цареградi на риночку

Та п’е Байда мед-горiлочку;

Ой п’е Байда та не день, не два,

Не одну нiчку та й не годиночку.

Так вже склалос