Вбивство Петлюри. 1926

Дмитро Табачник

Вiктор Миколайович Воронiн

Знаменитi подii iсторii Украiни

Дослiдження iсторикiв Дмитра Табачника та Вiктора Волкова присвячене одному з найбiльш резонансних полiтичних замахiв ХХ сторiччя – вбивству колишнього голови Директорii УНР Симона Петлюри. Воно досi викликае суперечки: чи був убивця головного отамана Шолом Шварцбард месником-одинаком, чи за ним стояли радянськi спецслужби? Залучаючи велику кiлькiсть архiвних документiв, свiдчень сучасникiв подiй, праць зарубiжних та дiаспорних iсторикiв, автори ретельно аналiзують рiзнi версii щодо терористичного акту, судовий процес, який став одним iз найвiдомiших в iсторii права, а також безпосередньо пов’язане з ним питання про вiдповiдальнiсть петлюрiвського уряду за масовi еврейськi погроми.

Дмитро Табачник, Вiктор Воронiн

Вбивство Петлюри. 1926

Следом за синей дивизией волчьей побежкой прошел на померзших лошадях курень Козыря-Лешко, проплясала какая-то кухня… потом исчезло все, как будто никогда и не было. Остался только стынущий труп еврея в черном у входа на мост, да утоптанные хлопья сена, да конский навоз.

И только труп и свидетельствовал, что Пэтурра не миф, что он действительно был… Дзынь… Трень… гитара, турок… кованый на Бронной фонарь… девичьи косы, метущие снег, огнестрельные раны, звериный вой в ночи, мороз… Значит, было.

Он, Гриць, до работы…

В Гриця порваны чоботы…

А зачем оно было? Никто не скажет. Заплатит ли кто-нибудь за кровь?

Нет. Никто.

Просто растает снег, взойдет зеленая украинская трава, заплетет землю… выйдут пышные всходы… задрожит зной над полями, и крови не останется и следов. Дешева кровь на червонных полях, и никто выкупать ее не будет.

Никто.

    М. Булгаков «Белая гвардия»

Temporis filia veritas

Давньоримський поет i оратор Квiнт Горацiй Флакк у І ст. до н. е. у вiдомiй фiлософськiй поемi «Пам'ятник», оцiнюючи бурхливу цезарiанську епоху в iсторii Риму, стверджував: «Temporis filia Veritas», що означае «Істина – це донька часу». І вже тодi сучасники намагалися з ним сперечатися. Видатний полiтичний дiяч, консул Римськоi республiки, полководець i лiтератор Теренцiй Варрон рiшуче висловив свою позицiю iншим крилатим виразом: «Veritas odium parit» – «Істина породжуе ненависть».

І все ж у словах великого Горацiя, здаеться, бiльше правоти й мудростi. Адже звичайно лише з вiдстанi часу iстина стае помiтнiшою, очевиднiшою, аксiоматичнiшою як у полiтицi, так i в науцi. Адже в оцiнцi подiй та осiб минулого, у вивченнi суперечливих i складних або болiсних чи оповитих туманом забуття сторiнок нашоi iсторii справжнi пошуки iстини iнколи вможливленi тiльки через кiлька десятилiть, коли хоча б частково вгамовуються пристрастi, коли йдуть у небуття зацiкавленi свiдки й учасники пам'ятних подiй, коли особистi враження стають лише сторiнками архiвних текстiв. Пошук остаточноi iсторичноi iстини, яка аж нiяк не повинна «породжувати ненависть», твереза, незаангажована оцiнка дiй, звитяг, помилок державних дiячiв минулого, безумовно, необхiднi сьогоднi нам, нащадкам слави й сорому поколiнь увчорашнiх, бо цiкавiсть до свого минулого, рiвень пiзнання його, бажання не просто знати, а й вiдчувати течiю iсторii своеi Батькiвщини – це дуже чутливий, точний i, як правило, безпомилковий барометр, що визначае ступiнь культурностi, цивiлiзованостi й етнiчностi будь-якого народу. Адже невипадково визначний американський фiлософ Джордж Сантаяна вважав, що тi, хто не пам'ятають своеi iсторii, приреченi на ii повторення.

Про подii минулого, хоч якими б неприемними вони були за сьогоднiшнього сприйняття й свiтогляду, ми маемо знати, щоб розумiти, чому тi або тi процеси в суспiльствi йдуть саме так, а не iнакше, щоб не помилятися в сьогоденнi та прогнозувати майбутне. У цiй книзi йтиметься саме про таку подiю, про день, який сколихнув усю Європу, на кiлька мiсяцiв прикував найпильнiшу увагу кореспондентiв найбiльших континентальних й заокеанських газет у европейських столицях та змусив свiт оцiнити надзвичайно складну фiлософську дилему злочину й покарання…

Париж, нiжно-теплий, сонячний травень 1926-го р. І бездонна бла