Справи старого Арчi

Назарiй Вiвчарик

У багатьох провiнцiйних мiстечках нашоi Батькiвщини часом кояться дивнi, а то й страшнi речi. Лiтньому капiтану мiлiцii Артуру Момоту та його молодшому колезi – старшому лейтенанту Сергiю Стрельчуку – доводиться розплутувати iсторii, шукаючи вбивць, грабiжникiв та iнших негiдникiв в одному з таких провiнцiйних мiст Украiни.

Назарiй Вiвчарик

Справи старого Арчi

Мiстичне самогубство

Якщо вдало пiдiбрати антидепресанти, то життя прекрасне, – мiркував капiтан мiлiцii Артур Момотов, заспокоюючи себе зранку темним нефiльтрованим пивом з вiзерунчатого вузького бокалу. Артур важив бiльше центнера. Бокал, у який не вмiщувалася навiть пiвлiтрова пляшка пива, весь ховався за товстими пальцями. Та й сьорбати пиво з нього м’ясистими губами було не надто зручно, але старий мiлiцiонер не мiг з ним розпрощатися. Вiн вважався його талiсманом. Бокал було здобуто пiд час однiеi блискучоi справи по захопленню контрабандистiв.

Артур сидiв у дворi свого будинку в плетеному крiслi i споглядав результати урагану, що пронiсся учора iхнiм мiстечком. Мiлiцiонер жив на вiддаленiй вiд центру вулицi, за якою починалися городи, а далi – старий занедбаний польський цвинтар. Туди й понiсся вчорашнiй шалений вiтрюган, ламаючи городину. Власне, смерч анiтрохи не здивував Артура. Вiн чекав чогось такого, що мало б добити його остаточно. Але поламана черешня i розбитi вiкна зi схiдноi частини будинку? Фiгня! Смерч не справив на нього належного ефекту.

Зараз Артур був чи то у вимушенiй вiдпустцi, чи то списаний зовсiм з роботи як непотрiб. Вiн не дуже в цьому хотiв розбиратися. Одне вiн знав напевно: до пенсii ще мае допрацювати пару рокiв, тож щось-таки з роботою мусить вирiшувати. Але це буде потiм, коли вляжеться ураган. Не на дворi, у його душi.

Задумливий сумний Артур вiдсьорбнув пива i зручнiше вмостився у крiслi. Те загрозливо зарипiло пiд його вагою. Пiдбiг, хрумаючи черговим хрущем, якi цьогорiч розлiталися не на жарт, коричневий бульдог. Арчi потрiпав у нього за вухом. Вiн жартома називав цей перiод в життi собаки «бiлковою дiетою». Мовляв, хоч у травнi менше грошей витратить на кiстки собацi. Он скiльки хрущiв.

Ген по той бiг огорожi – невисокоi сiтки, що роздiляла межу – копошилася червонощока сусiдка Наталка у синьому халатi. Вона весь час зiтхала та поправляла хустку. Це була хороша господиня i iй, як на зло, дiсталося найбiльше. Молоденький город був геть побитий градом, а на хатi – знесений фронтон. Артур практично не мав грядок, проте йому таки доведеться замiнити тi клятi шибки. Та й чи хвилювало це його?

Криза у старiючого капiтана мiлiцii наростала вже давно. Зайва вага, любов до спиртного, надмiрне захоплення своею роботою. Якiй жiнцi таке сподобаеться? Вони таки спробували щось змiнити, дiстали з шухляди вiдкладенi на лiкування грошi i поiхали серед зими на курорт. Арчi думав, що протримаеться без роботи трохи, але коли вiн вже другого дня смачно наступив усiею вагою на морського iжака i рештки бiдноi iстоти в’iлися в його пухку ступню, в Артура здали нерви. Тут i проявилися його найгiршi риси характеру, i вiн розповiв, де бачив той готель з його цiнами, весь той курорт i загалом усю ту чужу краiну. Додому на рiдну Черкащину родина Момотових iхала окремо. Класичного розлучення не було, просто жiнка переiхала на якийсь час до своiх батькiв в iнший кiнець мiста. А донька? Лариса вже доросла. Студентка. Самостiйна. Їй вирiшувати…

Капiтан мiлiцii Артур спробував узяти себе в руки i почав гадати, який же це репортер прийде зараз до тiтки Наталки, щоб показати все ii лихо по телевiзору. Це мае бути, очевидно, молода дiвчина, в окулярах, з мiкрофоном та довгими кучерями. Ага, у руцi ж вона триматиме великий блокнот, а в iншiй – мiкрофон. З нею мае бути якийсь чоловiк, з вусами i вiдеокамерою. Ну, щоб показувати все те по телевiзору. До тiтки Наталки вже подзвонили з самого ранку зi страховоi компанii, реагуючи на ii нiчний дзвiнок на гарячу лiнiю. Пiсля розмови по телефону сусiдцi трохи полегшало. Обiцяли допомогти. А потiм пообiцяли ще й журналiстiв прислати.

– Гей, Ната! – коротко кинув Артур