Мiзантроп

Жан Батист Мольер

Комедiя у вiршах «Мiзантроп» належить перу вiдомого французького драматурга Мольера, справжне iм'я якого – Жан Батист Поклен (1622–1673). Переконаний мiзантроп Альцест готовий порвати з друзями, щоб не вiдступитися вiд своiх принципiв. Головний герой вважае, що завжди i за будь-яких обставин слiд говорити людям правду в обличчя, нiколи не вдаючись до лестощiв… У творi Мольер сатирично змальовуе аморальнiсть, дрiб'язковiсть та улесливiсть столичного дворянства, продажнiсть суду, а також штучний пафос багатьох лiтературних творiв того часу. Творчiсть Мольера мала чималий вплив на подальший розвиток свiтовоi драматургii. Іншими вiдомими творами автора е п'еси «Мiщанин-шляхтич», «Удаваний хворий», «Тартюф», «Скупий», «Дон Жуан» та iн.

Мольер

Мiзантроп

Комедiя

Дiйовi особи

Альсест – закоханий у Селiмену.

Фiлiнт – друг Альсестiв.

Оронт – закоханий у Селiмену.

Селiмена – мила Альсеста.

Елiанта – Селiменена кузина.

Арсiноя – подруга Селiмени.

Акаст, Клiтандр – маркiзи.

Баск – слуга Селiмени.

Вартовий iз Маршальства Францii.

Дюбуа – слуга Альсеста.

Дiя вiдбуваеться в Парижi в Селiменинiм домi.

Дiя перша

Ява 1

Фiлiнт, Альсест.

Фiлiнт

Та що вам, друже мiй?

Альсест

(сидячи)

Лишiть мене в спокоi!

Фiлiнт

Чому химерною неласкою такою…

Альсест

Ідiть собi, прошу, не тратьте зайвих слiв.

Фiлiнт

Ранiш би вислухать, нiж удаваться в гнiв.

Альсест

Нi, хочу гнiватись, а слухать не бажаю.

Фiлiнт

Як розумiти вас – я, далебi, не знаю,

І хоч ми друзями вiддавна нареклись…

Альсест

Я – друг вам? Запишiть, що то було колись!

Так – досi в злагодi жили ми i в любовi, —

А як побачив я, на що есте готовi.

То приязнь унiвець розбилася моя:

В серцях зiпсованих не хочу мiсця я.

Фiлiнт

Та чим же мiг я так, Альсесте, завинити?

Альсест

На мiсцi вашому волiв би я не жити!

Хто чинить так, як ви, – пошани хай не жде;

У чесних вiн людей презирство лиш найдо.

Я ж бачив, як того ви стрiли чоловiка.

Шаноба тут яка, любов яка велика

Була появлена! А скiльки присягань.

Обiтниць голосних i приязних зiзнань.

Що ви з обiймами палкими iх мiшали!

А скоро вийшов вiн, – ви ледве пригадали,

Як на iм’я йому i що то за один, —

І вже нi трошечки вас не обходить вiн.

До лиха! Соромно, ганебно, пiдло навiть

Так душу лестками фальшивими неславить.

Коли б судилося таке менi вчинить.

То я повiсився б iз того горя вмить!

Фiлiнт

Причин не бачу я до вироку такого

І пом’якшить його благаю вас, на бога;

Прошу: зласкавтеся, хоч огрiхи й страшнi,

І ще не вiшаться дозвольте ви менi.

Альсест

Невчасно спала вам охота жартувати!

Фiлiнт

Чого ж вам хочеться, цiкавий би я знати?

Альсест

Я хочу щиростi, щоб слово нi одно

Не вилiтало з уст, як не з душi воно.

Фiлiнт

Коли обiйме нас, вiтаючи, знайомий, —

Так само обiйнять повиннi ми його;

Зiзнання сипле вiн, обiцянки склада —

Те саме й нам робить, звичайно, випада.

Альсест

Нi! Ворог тоi я ганебноi методи,

Що в пiй кохаються нiкчемнi слуги моди;

У свiтi над усе найгiрш я не злюбив

Манiрнi витiвки отих балакунiв.

Лепетунiв гидких, которi в марнiй мовi

Усе на свiтi нам пообiцять готовi

І комплiментами ладнi стрiчати всiх,

А що ти, хто ти е, – однаково для них!

Ну, що по тому нам, коли нас хто вiтае

І приязнь, i любов, i шану виявляе,

І слiв не добере до пишноi хвали, —

А тiльки ми на крок од його вiдiйшли,

І вiн негiдника улещуе так само!

Це ж сором! Це ганьба! Як тiшиться словами

Гучними й красними, коли, на глум i смiх.

Усьому свiтовi почути можна iх?

Шаноби на землi нема без переваги.

Хто поважае всiх, не знае той поваги.

Коли вдаетесь ви у моду цю лиху.

До бiса! Спiльного не знати нам шляху!

У вас прислужливiсть – неначе крам роздрiбний,

Менi ж загальний друг у друзi непотрiбний.

Якщо вам рiвнi всi, то мовлю навпростець:

Дружiнню нашому i злагодi кiнець!

Фiлiнт

У колi вищому ми мiсце посiдаем —

І, певне ж, мусимо коритися звичаям.

Hi, нi! Карати ми повиннi без вагань

Ганебний вимiн цей олншвих вихвалянь,

Людьми б