Слово о полку Ігоревiм

Автор Неизвестный

«Слово о полку Ігоревiм» – визначний пам'ятник давньоруськоi культурноi спадщини, iсторична епопея, створена наприкiнцi XII столiття. Основний сюжет книги присвячений невдалому походу на половцiв Новгород-Сiверськоi дружини, очолюваноi князем Ігорем. Однак у «Словi» згадуються й iншi подii з iсторii Киiвськоi Русi, князiвськi мiжусобицi i битви раннiх часiв. Окрасою книги, ii основною лiричною темою е «Плач Ярославни» – вражае глибиною свого драматизму монолог дружини Ігоря, яка журиться через поразку чоловiка. Художнiй переклад твору здiйснив видатний украiнський поет – Максим Тадейович Рильський.

Слово о полку Ігоревiм

Чи не гоже було б нам, браття,

Розпочати давнiми словами

Скорбну повiсть про Ігорiв похiд,

Ігоря Святославовича?

А зачати нам отую пiсню

По сьогоденних бувальщинах,

Не по намислу Бояновiм,

Боян-бо наш вiщий,

Як хотiв кому пiсню творити,

Розтiкався мислю по дереву,

Сiрим вовком по землi,

Сизим орлом попiд хмарами.

Спогадае перших днiв усобицi —

Випускае вiн десять соколiв

А на зграю лебединую:

Котру сокiл доганяе,

Та перша i пiсню зачинае —

Чи старому князю Ярославовi,

Чи Мстиславовi хороброму,

Що зарiзав Редедю

Перед полками касозькими,

А чи красному Роману Святославовичу.

Боян же, браття, не десять соколiв

Напускав на зграю лебединую, —

Накладав вiн на живi струни

Вiщi персти своi,

І самi вони славу князям рокотали.

Зачнемо ж ми, браття,

Вiд старого Володимира

До Ігоря сьогоденного.

Ігор сей, славен князь,

Мiццю розуму оперезав,

Мужнiстю сердечною нагострив,

Ратного духу виповнився

Та й повiв полки своi хоробрi

На землю Половецьку,

За землю Руську.

О Бояне, солов’ю наш давнiй!

Тобi б сей похiд ощебетати,

По дереву мислi пурхаючи,

Розумом ширяючи пiд хмарами,

Давню славу звиваючи з новою,

Летючи тропою Трояновою

Через степи на море.

Тобi б спiвати пiсню Ігоревi,

Ігоревi, Олега внуковi:

«Не буря ясних соколiв

Занесла через поля широкi, —

Галич лине зграями

К Дону великому».

А чи так би заспiвати тут,

Вiщий Бояне, внуче Велесiв:

«Іржуть конi за Сулою,

Слава дзвенить у Киевi,

Сурми сурмлять в Новгородi,

Стяги мають у Путивлi-градi,

Дожидае Ігор брата Всеволода.

Каже йому буй-тур Всеволод:

«Один брат, один свiт свiтлий, Ігорю,

Обидва ми Святославовичi.

Сiдлай, брате, своi конi бистрi,

Моi-бо вже готовi стоять,

Пiд Курськом осiдланi.

А моi куряни – вправнi воiни,

Пiд сурмами сповитi,

Пiд шоломом викоханi,

З кiнця списа годованi.

Всi путi iм вiдомi,

Яруги iм знайомi,

Луки в них напруженi,

Сагайдаки вiдкритi,

Шаблi нагостренi;

Самi скачуть, як вовки сiрi в полi,

Шукаючи собi честi,

А князевi слави».

* * *

Глянув Ігор на ясне сонце

Та й побачив – вiйсько тьма покрила,

І сказав до дружини-вояцтва:

«Браття моi, друзi вiрнi!