Сiд

П'ер Корнель

«Сiд» – театральна п'еса (трагiкомедiя) у вiршах П'ера Корнеля. Украiнською ii переклав Максим Рильський. Родрiго, пристрасно закоханий в Хiмену, змушений викликати на поединок батька своеi коханоi, графа де Гормаса, який образив його батька дона Дiего. Родрiго вагаеться мiж любов'ю i захистом родовоi честi, йому боляче втрачати Хiмену, але врештi-решт вiн виконуе свiй синiвський обов'язок… П'ер Корнель (1606—1684) – французький драматург, «батько французькоi трагедii», один iз творцiв класицизму у французькiй лiтературi.

П’ер Корнель

Сiд

Трагедiя

Дiйовi особи

Дон Фернандо – перший король у Кастiлii.

Донна Уррака – iнфанта кастiльська.

Дон Дiего – батько дон Родрiго.

Дон Гомес – граф де Гормас, Хiменин батько.

Xiмена – дочка дон Гомесова.

Дон Родрiго – коханий Хiменин.

Дон Санчо – закоханий у Хiмену.

Дон Арiас, Дон Алонсо – дворяни кастiльськi.

Леонора – вихователька iнфанти.

Ельвiра – вихователька Хiмени.

Паж iнфантин.

Дiеться в Севiльi.

Акт перший

Сцена І

Хiмена, Ельвiра.

Xiмена

Направду батько мiй так говорив, Ельвiро?

Чи все сказала ти менi поважно й щиро?

Ельвiра

Сама у захватi вiд графових я слiв:

Таку Родрiговi шанобу вiн явив,

Що може в парi стать до вашоi любовi.

На шлюб дозволити, повiрте, вiн готовий!

Xiмена

О, ще раз це скажи! Я хочу знати все!

Бажаю звiрити, чи справдi принесе

Майбутнiй день менi те щастя пожадане!

Не знав впину той, хто до розмови стане

Про мрii любоснi i здiйснення тих мрiй!

Не скажеш бiльше ти, нiж пал говорить мiй.

Що вiн повiв тобi? Якi ознаки кажуть.

Що не на Санчо вiн, а на Родрiго важить?

Чи не вiдкрила ти йому без сорома.

Кого я вибрала мiж ними мiж двома?

Ельвiра

Нi: я запевнила, що з ними обома ви

Зовсiм однаковi, i кожен мав право

Ждать i щасливого й сумного рiшенця, —

А ви звiряетесь на розказ вiд отця.

Вiн вельми втiшився вiд послуху такого —

Це на обличчi враз я прочитала в нього.

Коли ж бажаете, я знов переповiм

Слова, що кинув вiн за хвилю перед цим:

«Так – з нею пiд вiнець обидва гiднi стати,

Шляхетнi лицарi, хоробрi та завзятi.

Ще молодi вони, – а свiтиться в очах

Чеснота пращурiв, уславлена в вiках.

А надто я злюбив Родрiго. В кожнiй рисi

Ознаки мужностi у нього розлилися,

І стiльки рiд його героiв славних мав,

Що серед лаврiв вiн родився i зростав.

Старий отець його життя прожив велике,

Не знавши подвигам нi мiри, анi лiку;

Тi зморшки, що тепер у нього на чолi.

Нам свiдчать, чим вiн був для рiдноi землi.

У сина ж батькову я вдачу вiдчуваю —

І зятя кращого для себе не бажаю».

На раду кваплячись, вiн бiльше не хотiв

Нi часу гаяти, нi марнувати слiв, —

Та досить i того: без довгого вагання

Далося графовi гiднiшого обрання.

Сьогоднi маемо почути новину —

Кому вiддасть король пошану голосну,

За вихователя наставивши до сина.

Та певнi всi, що граф – щаслива та людина:

Вiн над усiх узяв i мав осягти

Без перебiйникiв високоi мети.

Родрiго вiд отця дiстав нехибне слово,

Що нинi стане той iз графом до розмови

І справу поведе одверто й навпростець.

Ну, от i маете! Хiба ж сумний кiнець?

Xiмена

А серце все-таки стискаеться вiд болю,

Якусь вiщуючи бiду менi й недолю.

Одна хвилинка нам зламати може путь

І щастя радiсне в нещастя обернуть!

Ельвiра

Пощо тривожитись примарами пустими!

Xiмена

Що мае статися – хай станеться! Ходiмо.

Сцена II

Інфанта, Леонора, паж.

Інфанта

(до пажа)

Хiмену йди поклич. Спiзнилася вона,

Залiнувалася – i з того я сумна.

Паж виходить.

Леонора

Одно цiкавить вас i порива питання —

Як розвиваеться i йде у них кохання.

Інфанта

Нема що дивувать: адже любовi лук.

Що серце зранив iй, з моiх узято рук;

Родрiго милий став i любий для Хiмени,

Сам покохав ii – усе це через мене.

Так спрямувавши iх на щастя вiрну путь,

Я хочу бачити, – коли ж вони прийдуть?

Леонора

Тим часом iз жу