Твори для дiтей Вибране

Дмитро Павличко

«Твори для дiтей» Дмитра Павличка – збiрка, до якоi увiйшли найкращi поезii автора, присвяченi юним читачам***. Казковий свiт цих вiршiв доповнюеться колоритними образами головних героiв (вухате зайченя, дядько дощ, джмiль, вiник та iн.). Свiтову славу принесли митцю такi поетичнi збiрки як «Любов i ненависть», «Гранослов», «Таемниця твого обличчя», «З рiзних лiт», «Час», «Золоте ябко». Дмитро Павличко – видатний украiнський поет i перекладач, який працював у жанрах громадянськоi та iнтимноi лiрики.

Дмитро Павличко

ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ

ДЕ НАЙКРАЩЕ МІСЦЕ НА ЗЕМЛІ

Де зеленi хмари яворiв

Заступили неба синiй став,

На стежинi сонце я зустрiв,

Привiтав його i запитав:

Всi народи бачиш ти з висот,

Всi долини i гiрськi шпилi.

Де ж найбiльший на землi народ?

Де ж найкраще мiсце на землi?

Сонце усмiхнулося здаля:

Правда, все я бачу з висоти.

Всi народи рiвнi. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

1973

ЯК КУРКА НАВЧИЛАСЯ МОВЧАТИ

Знесла курочка яйце

І давай кричать про це.

«Куд-кудак, куд-кудак —

Знесла яйце, як ходак[1 - Постiл, шкiряний черевик.]!»

За хвилину все село

Про оте яйце гуло.

Вчув i пес, що до яець

Був великий ласунець.

Вiн узяв сковороду,

Кликнув друзiв на ходу,

Мить – i вже з того яйця

Зроблена яешниця!

Пси наiлись – i навтiч.

Вранцi знов знесла яйце,

Та мовчала вже про це.

1951

НІЧНИЙ ГІСТЬ

Хтось постукав уночi.

Швидко я знайшла ключi,

Вiдчинила, i до хати

Зайченя зайшло вухате.

Стало в кутику сумне,

Каже: «Заночуй мене!

Бо надворi завiрюха

І мороз хапа за вуха!»

Батькiв я взяла кожух,

Вкрила зайця з нiг до вух

І гадала, що гульвiсу

Вранцi одведу до лiсу.

Встала рано, та дарма —

Зайченяти вже нема.

Чи запiзно я збудилась,

Чи зайча менi приснилось?

1964

БАРАН

Став баран серед дороги

І пiдняв бундючно роги.

Я кажу: «Привiт, баране!»

А вiн бух мене рогами.

Ти до нього – чемно, мило,

Та дурило – то дурило.

Був i буде некультурним —

Краще не вiтаться з дурнем!

1964

ЯК ВЕДМЕДЯ РОЗБУДИТЬ?

Нiч. У лiсi кожен звiр

Спати йде на власний двiр.

Спить маленьке козеня,

Що награлося за дня.

Олень спить, i спить борсук.

Але раптом… Що за звук?

А! Це ведмедило спить,

Нiби трактор гаркотить.

Будиться, встае звiрня:

Той – з-пiд моху, той – з-пiд пня

Той спросоння позiха:

Що за патороч лиха!

Той, кому вже храп допiк,

Шле ведмедю кольку в бiк!

Заець бiдний аж поблiд,

Бо ведмiдь – його сусiд.

Вiн хропе, а зайцiв дiм

Нiби валиться при тiм.

Аж трясе зайчиська лють,

Бо не може вiн заснуть.

Кида й вiн крутим слiвцем,

Та пiд ковдрою, тихцем, —

Щоб не вчув якийсь там бiс

Та ведмедю не донiс!

Горопашний боягуз

Одне вухо в’яже в гудз[2 - Вузол.],

В друге – ясiк[3 - Маленька подушечка.] запиха,

Щоб душа була глуха.

З лютостi на себе вiн

Натягае п’ять перин,

Зверху ще й матрац кладе,

Сам улiгшись на тверде.

Та вiд храпу лiс шумить —

Спати не дае ведмiдь!

Скочив заець на ослiн.

«Що робить?» – мiркуе вiн.

Рада е на це одна —

Розбудити хропуна.

Та самому страшно йти —

Хто б це мiг допомогти?..

Тiльки рись! Вона мiцна

І вiдважна звiрина.

Заець – в рисi. Так i так.

Все розказуе бiдак.

Просить на усi лади:

– Йди й ведмедя розбуди!

– Не пiду я, – каже рись, —

–  Потiм ще i з ним борись

Та кусайся цiлу нiч,

Адже вiн за таку рiч

Лютий буде, як дракон, —

Та й мене вже хилить сон…

Ось до вовка ти б зайшов —

Той поможе. Будь здоров!..

Заець у вовчиська вже,

Просить, вухами стриже:

– Так i так. Хропе той сплюх.

– Вже вiд нього я оглух.

Так хропе, немов паси

З мене вiн дере, – спаси!

– Чи ти хочеш, – каже вовк, —

–  Щоб ведмiдь мене затовк?

Гнiв бере таких персон,

Як вiд них прогнати сон.

Краще тихо будь, як миш,

Потерпи, а вдень поспиш.

Заець думае: «Овва!

В лиса мудра голова.

Ось до нього я пiду,

Лис порадить на бiду».

Вiн – до лиса: – Так i так,

Ти найбiльший н