Пiснi

Дмитро Павличко

«Пiснi» Дмитра Павличка – збiрка, до якоi увiйшли найкращi зразки поетично-пiсенноi творчостi автора***. Для цих творi характерна мелодiйнiсть та ритмiчнiсть, провiдними мотивами у них е любов до рiдноi землi, роздуми над розмаiттям життевих шляхiв, iнтимнi переживання лiричного героя. Свiтову славу принесли митцю такi поетичнi збiрки як «Любов i ненависть», «Гранослов», «Таемниця твого обличчя», «З рiзних лiт», «Час», «Золоте ябко». Дмитро Павличко – видатний украiнський поет i перекладач, який працював у жанрах громадянськоi та iнтимноi лiрики.

Дмитро Павличко

ПІСНІ

НАД МОРЕМ

В морi я хотiв печаль свою втопить,

Я до моря вийшов рано – море спить.

І менi його будити стало жаль —

Залишилася менi моя печаль.

Ополуднi йду до моря i здаля

Бачу, що воно смiеться, як маля.

І менi його смутити стало жаль —

Залишилася менi моя печаль.

Уночi до моря знову я прибiг,

А воно ридало бiля нiг моiх.

І менi його самого стало жаль —

Залишилася менi моя печаль.

1957

* * *

Впали роси на покоси,

Засвiтилися навколо.

Там дiвча ходило босе,

Бiлу нiжку прокололо.

Згинуть роси, як над свiтом

Сонечко зiйде багряне.

Крапля кровi самоцвiтом

У його промiннi стане.

Бiлi роси – то кохання,

Що живе лиш до свiтання.

Кров, що в сонцi не поблiдла, —

То любов правдива й свiтла.

1958

КЛЕН

Скажи менi правду,

Брате мiй клене,

Де прогуляв ти

Листя зелене?

Листя продав я

За злота жменьку,

Бо пригощав я

Осiнь руденьку!

Може, ти з нею

Випив отрути,

Що твое гiлля

Почало схнути?

Ходить iз iншим

Осiнь до гаю.

Я ж вiд розпуки

Гину-всихаю!

1958

ЛЕЛЕЧЕНЬКИ

З далекого краю

Лелеки летiли,

Та в одного лелеченьки

Крилонька зомлiли.

Висушила силу

Чужина проклята,

Вiзьмiть мене, лелеченьки,

На своi крилята!

Нiч накрила очi

Менi молодому,

Несiть мене, лелеченьки,

Мертвого додому!

1964

ДВА КОЛЬОРИ

Як я малим збирався навеснi

Пiти у свiт незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила менi

Червоними i чорними нитками.

Два кольори моi, два кольори,

Оба на полотнi, в моiй душi оба,

Два кольори моi, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвiстi життя,

Та я вертався на своi пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Моi сумнi i радiснi дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,

Та я нiчого не везу додому,

Лиш горточок старого полотна

І вишите мое життя на ньому.

Два кольори моi, два кольори,

Оба на полотнi, в моiй душi оба,

Два кольори моi, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

1964

ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ

До Днiпра я приходжу вмивати свiй зiр,

Щоб у темрявi дух мiй не згас.

І вдивляеться в очi менi з-понад зiр,

Наче батько, суворий Тарас.

Пахне хвиля Днiпрова, мов сiно,

І гойдаеться в даль степову,

Украiно моя, Украiно,

Я для тебе на свiтi живу!

Як зiрниця, що впала в нiчну непроглядь,

Я без тебе загину в iмлi,

А твоею любов’ю я можу обнять

Всi народи й племена землi.

Над тобою стояла ворожа яса,

Ти ридала в невольничiм снi,

Пролетiла крiзь мене, мов куля, сльоза,

Дарувала безсмертя менi.

До Днiпра я приходжу, немов до мольби,

Де печальних вiкiв течiя,

Та я чую – скидають кайдани раби,

Воскресае держава твоя.

Пахне хвиля Днiпрова, мов сiно,

І гойдаеться в даль степову,

Украiно моя, Украiно,

Я для тебе на свiтi живу!

1964–1990

ДОЛИНОЮ ТУМАН ТЕЧЕ

Долиною туман тече,

Не чути плеску хвиль його.

Припав я брату на плече

Край лiсу яворового.

Мене задужали вiтри,

Ослабли коренi моi.

Зосталось два, а може, три

Листочки яворовii.

Навколо сумно i голо,

І чути подихи зими.

Сповилося мое чоло

Думками яворовими.

Вiд холоду не чую нiг,

Кiнчаеться життя мое,

І налiтае тихо снiг

На серце яворовее.

А брат мiй каже: «Не журись,

Не впадемо нiколи ми!

Пiдпалим небеса колись

Вогнями яворовими!»

1965

СУЧАСНА КОЛИСКОВА

Нiч гойдаеться, мов дим,

Мерехтить зоря в блакитi.

Мохом тишi золотим

Кам’янi шляхи накрит