Танго долi

Юлiя Шеко

Важко жити iз клеймом «Невдаха». Вiкторiя завжди потрапляе у неприемностi, але одного разу на ii шляху з’являеться принц, що рятуе вiд усiх проблем. Не зважаючи на небезпечнi жарти долi, дiвчина з хлопцем тримаються разом та встигають закохатися, хоч iхне щастя й не довго тривае. Дiвчина iде до подруги в Туреччину, де на неi чекають справжнi невдачi – розрив стосункiв iз коханим, тимчасове божевiлля подруги та згвалтування iз боку ii чоловiка, який вiд розпачу за втраченою дитиною наважуеться на такий жорстокий крок. Вiкторiя повертаеться додому сама не своя, але доля знову посилае iй новi випробування. Чи зможе вона iх перенести та врештi-решт отримати свою частинку щастя чи так на все життя й залишиться невдахою, якiй нiколи не посмiхаеться панi удача?…

Юлiя Шеко

Танго долi

РОЗДІЛ 1

Менi завжди подобався вираз «народився в сорочцi». Нiби, не зважаючи на будь-якi пiдлостi та невдачi, тебе все одно врятують, витягнуть зi складних ситуацiй, допоможуть не потрапити у бiду… Як кажуть, янгол-охоронець завжди поруч. Так от, все це – точно не про мене. Навiть сьогоднi, у такий чудовий день свого двадцятип’ятирiччя, я все одно потрапила у халепу. Ось я перечiпляюсь за сходинку тролейбуса, вiдчуваю як втрачаю рiвновагу i лечу прямiсiнько у брудну i, я впевнена глибоку, калюжу. Бачу як пасажири всерединi тролейбусу та на зупинцi витрiщаються на мене, навiть не намагаючись простягнути руку допомоги. Мое гарно закручене волосся, на яке я витратила двi години дорогоцiнного часу, розкуйовджуеться, а блiдо-рожева сукня вкриваеться пiдступними плямами. Ну що ж, хiба це вперше?

Але стоп! Що це? Картинка змiнюеться, плiвка перемотуеться назад i ось на пiв шляху до мого грандiозного занурення з’являеться вiн – чорноволосий красень. Його статура досить мiцна аби схопити та втримати мене, при цьому навiть не похитнувшись Я iз вдячнiстю побитоi кiшки дивлюся на нього, а вiн спускае мене з рук i ставить на землю.

– Вам треба бути обережнiшою. – промовляе вiн менi низьким баритоном.

– Ага. – тiльки й в змозi видавити я iз себе, зачарована його голосом.

Вiн вiдходить вiд дверей, пропускаючи повз невдоволений натовп.

– Поставали на проходi! – обурюеться бабуся i штовхае мене у спину.

Я знову не втримуюсь на ногах i падаю в обiйми незнайомця.

– Пробачте. – виправдовуюсь я. – Я ненавмисне.

– Пусте. – вiдповiдае вiн i, схопивши мене на руки, переставляе на безпечну вiдстань. – Було б прикро якби ви зiпсували свое вбрання.

– Та! – кидаю я. – Менi не звикати.

– Тобто, ви вже не вперше падаете у калюжу? – смiеться вiн.

Але хiба це смiшно?

– Я не лише падаю в калюжi. – гордо кажу я. – Зi мною багато й чого iншого трапляеться.

– Тобто ви – майстер iз потрапляння у халепи?

– Можна й так сказати. – сумно пiдтверджую я. – Але, до речi, це перший випадок за тиждень. Напевно, той, хто робить менi всi цi пiдступи, лише сьогоднi повернувся з вiдпустки.

– О, то вас можна привiтати?

На його вустах знову сяе посмiшка i я автоматично посмiхаюсь у вiдповiдь. В голову раптово приходить неймовiрна iдея.

– А ви б не могли на один день стати моiм кавалером?

Я обожнюю своiх подруг. Ми знайомi ще зi шкiльних лав, тому знаемо одна одну, немов облуплених. Я ладна пiти на все заради них. Та все ж таки iнколи у мене виникае непереборне бажання вбити iх – i бажано всiх одразу.

Нас разом п’ятеро. Олеся подорослiшала з нас найпершою – у сiмнадцять рокiв вона вийшла замiж, через пiв року народила малюка. Зараз цьому шибенику сiм рокiв i вiн в змозi довести до iстерики навiть найспокiйнiшу людину в свiтi. Та вона почувае себе щасливою. Ірка час вiд часу крутить короткi романи, притримуючись певних правил у виборi чоловiка. Вiн обов’язково мае бути елегантним, щедрим, розумним, ввiчливим, цiкавим у спiлкуваннi… Та ще багато iншого. Ну а головне – статок. Як вона сама каже – з любим рай i в куренi, якщо курiнь на Балi.

Аня найближча менi – ми вдвох мрiемо про благородних принцiв, про велику родину та будиночок за мiстом. А ще декiлькох собак рiзноi породи. Єдина (i дуже вагома) наша вiдмiннiсть полягае в Анiному нареченому – вiн у неi