Життя i дивовижнi пригоди Робiнзона Крузо

Данiель Дефо

Одна з найвiдомiших пригодницьких книг у свiтi – «Робiнзон Крузо» – розповiдае про дивовижнi пригоди моряка, чий корабель затонув серед моря. Волею долi вiн був викинутий на берег безлюдного острова i провiв багато рокiв, борючись за свое виживання. Книга була написана Данiелем Дефо на основi реальних подiй i служить прекрасним прикладом могутньоi волi людини до життя, яка допомогла йому облаштувати свiй побут i заново зробити безлiч вiдкриттiв, бiльшiсть з яких людство вже вчинило багато столiть тому, але без яких життя людини немислиме.

Данiель Дефо

Життя i дивовижнi пригоди Робiнзона Крузо

Народився я 1632 року в мiстi Йорку в заможнiй родинi iноземного походження. Мiй батько був родом з Бремена й осiв спочатку в Гуллi. Наживши торгiвлею хороший статок, вiн залишив справи i переселився в Йорк. Тут вiн одружився з моею матiр'ю, рiдних якоi називали Робiнзонами – старовинне прiзвище в тих мiсцях. Тому й мене назвали Робiнзоном. Прiзвище батька було Крейцнер, але, за звичаем англiйцiв перекручувати iноземнi слова, нас почали називати Крузо. Тепер ми й самi так вимовляемо i пишемо наше прiзвище; так само мене завжди називали й моi знайомi.

У мене було двое старших братiв. Один служив у Фландрii, в англiйському пiхотному полку, – у тому ж, яким колись командував знаменитий полковник Локгарт; вiн дослужився до чину пiдполковника й загинув у бою з iспанцями пiд Дюнкiрхеном. Що сталося з iншим моiм братом – не знаю (як не знали моi батько й мати, що сталося зi мною).

Оскiльки в родинi я був третiм, то мене не готували нi до якого ремесла, i голова моя з юних лiт була набита рiзними нiсенiтницями. Батько мiй, який був уже дуже старий, дав менi досить непогану освiту в тому обсязi, в якому можна ii здобути, виховуючись вдома та вiдвiдуючи мiську школу. Вiн готував мене на юриста, але я мрiяв про морськi подорожi i не хотiв слухати нi про що iнше. Ця пристрасть до моря так далеко мене завела, що я пiшов проти волi – навiть бiльше: проти прямоi заборони батька i знехтував благаннями матерi та порадами друзiв; здавалося, було щось фатальне в цьому природному потязi, який штовхав мене до сумного життя, що дiсталося менi у спадок.

Батько мiй, людина статечна й розумна, здогадувався про мою затiю i застерiгав мене серйозно й грунтовно. Одного ранку вiн покликав мене до своеi кiмнати, до якоi був прикутий подагрою, й почав з гiркотою менi дорiкати. Вiн запитав, якi iншi причини, крiм схильностi до мандрування, можуть бути в мене для того, щоб залишити рiдну домiвку й рiдну краiну, де менi легко вийти в люди, де я можу стараннiстю й працею збiльшити свiй дохiд i жити в достатку й з приемнiстю. Залишають вiтчизну в гонитвi за пригодами, сказав вiн, або тi, кому нiчого втрачати, або честолюбцi, що прагнуть створити собi вище становище; пускаючись в авантюри, що виходять за рамки повсякденного життя, вони прагнуть налагодити справи i покрити славою свое iм'я; але подiбнi речi або менi не пiд силу, або принизливi для мене; мое мiсце – середина, тобто те, що можна назвати вищим щаблем скромного iснування, яке, як вiн переконався на багаторiчному досвiдi, е для нас найкращим у свiтi, найбiльше пiдходить для людського щастя, позбавлене як вiд потреб та поневiрянь, фiзичноi працi i страждань, що випадають на долю нижчих класiв, так i вiд розкошi, честолюбства, чванства i заздростi вищих класiв. Наскiльки приемне таке життя, сказав вiн, я можу судити вже з того, що всi, поставленi в iншi умови, заздрять йому: навiть королi нерiдко скаржаться на гiрке життя людей, народжених для великих справ, i шкодують, що доля не поставила iх мiж двома крайнощами – нiкчемнiстю i величчю, та й мудрець висловлюеться на користь середини, як мiрила справжнього щастя, коли благае небо не посилати йому нi бiдностi, нi багатства.

Варто менi лише поспостерiгати, сказав батько, i я побачу, що всi життевi негаразди розподiленi мiж вищими i нижчими класами i що найменше iх випадае на долю людей середнього стану, що не знають стiлькох примх долi, як знать i простолюд; навiть вiд недуг, тiлесних i душевних,