Викуп

Марко Вовчок

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Викуп» Марка Вовчка – це соцiально-побутове оповiдання, в якому автор продовжуе типову для ii творчостi проблему тяжкоi долi поневолених крiпосних людей***. Якiв Харченко готовий вiддати життя, аби отримати визвольний лист i одружитися з коханою.. Оповiдання «Викуп» належить до кращих зразкiв малоi прози автора поруч з такими творами як «Павло Чорнокрил», «Одарка», «Отець Андрiй тощо.

Марко Вовчок

ВИКУП

I

Розкажу вам про Якова Харченка, якого вiн смутку набравсь у Хмелинцях, залицяючись до Коханiвни.

Приходимо ми з ним у недiлю пiд те село. Сонечко вже низенько. Мiй парубок, дивлюсь, нiби почав приставати. Примiчаю мовчки… придержав, знаете, ходу, – примiчаю: зробився мiй парубок зовсiм другий чоловiк. Всю дорогу був такий говiркий та веселий, бубонiв, як мiський дзвiн, а тут нiби води в рот набрав: i брови здвинув, i голову повiсив.

– Що се, – кажу, – пане Якове, надувсь, мов кулик на вiтер?

– Якого там кулика ви видумали, дядьку! – пробурчав.

– Може, притомився, хлопче?

– Нi, – одрiзав та й знов iде мовчки.

– Да що ж се, – кажу, – пане Якове? перше ГНАВ, НІВРОКУ ТОБІ, ЯК ВІТРІВ БАТЬКО, а тепер чого се почав приставати?

Тут якраз зiйшли ми на горбок, так – невеличкий; да з його глянуть на Хмелинцi – село як на долонi.

– Оддишемо, – кажу.

Сiли. Дивиться мiй Якiв на село, аж йому очi розбiгаються; дивлюсь i я. Все знакомi мiсця – i хати, i садки. Славне село, якби ви бачили! Церква стоiть висока. Старий сотник якийсь ii будував. Цвинтар зарiс черешником да зiллям трохи не в пояс; хаточки поховались у вишневi садки. Любо, що й казати!

Сидимо, дивимось. Гомонiли люди на селi, а далi один по одному й розiйшлись. Цокотали ще двi молодицi; розходились i знов сходились та все махали руками, наче горох молотили. Якби не вийшов з хати чоловiк, то не розiйшлись би й до свiту. На селi стихло; хiба де стукне вiконце, да проскочить попiд ворiтьми хисткий парубок.

– Годi вже, ходiм! – заговорив мiй Якiв, нiби його пiдкинуло, – вже пiзно. – А сам аж побiлiв.

– Оце менi лихо! – кажу я.