Одарка

Марко Вовчок

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Одарка» Марка Вовчка – оповiдання про трагiчну долю закрiпаченоi дiвчини, яку насильно забрали вiд батькiв на служiння панам***. У творi продовжуеться тема згубноi влади панiв, яка також виразно звучить i в iнших оповiданнях, серед яких «Горпина», «Отець Андрiй», «Викуп».

Марко Вовчок

Одарка

І

Старий наш пан, покiйник, недобрий був! Не тим би згадувати, да луччим нi за що.

У нас через рiчку хутiр козачий вiльний, то й козаки його стереглись, як огню, i обходили, бо тяжко iх кривдив. А що вже ми, крiпаки, натерпiлись од його, то нехай Господь боронить всякого хрещеного чоловiка! Було, як стрiнеш його, то бiжиш, не розглядаючи, чи гора, чи низ, аби розминутись. Найбiльш його боялись дiвчата. Не один вiк дiвоцький веселий вiн стратив. А що йому вдiеш?.. Іде, було, по селу хмурий, сердитий та й поглядае туди й сюди, як той ворон хижий.

Якось сидимо ми в своiй хатi, говоримо собi таки про його, недобрим словом згадуючи, як застукотить у сiнях, загримихтить – сам пан у дверi! Як то кажуть: про вовка промовка, а вовк у хату.

Увiйшов вiн та й питае: «А де твоя дочка, Одарка?»

А в мого брата була дiвчина, боже мiй милий, яка дiвчина! Вона, було, ввесь двiр веселить собою, як зорею. Таке ж то молоде та щасливе! нiякого лиха не знае, не вiдае; бiгае собi та смiеться, мов у срiбнi дзвоники дзвонить.

Спитав вiн про Одарку – ми так i поприкипали на мiсцi, а Одарка саме в хату. Вiн як угледiв дiвчинку, аж очi йому засвiтились, та й каже:

– Ходи зо мною в двiр, дiвчино!

Одарка до матусi. Стала коло матусi i стоiть, не дише, моя рибочка.