Максим Гримач

Марко Вовчок

«Максим Гримач» Марка Вовчка – оповiдання, написане в дусi романтизму. Сила кохання i невiдворотнiсть фатуму поедналися в трагiчних образах молодоi дiвчини i парубка, яким не судилося дочекатися весiлля. Домовина стала весiльною постiллю, i лише вiчний бiль у серцi буде нагадувати батьковi про його старшу доньку. Глибокий психологiзм, акцент на почуттях i лiричнiсть е характерними для оповiдання «Максим Гримач» Марка Вовчка.

Марко Вовчок

МАКСИМ ГРИМАЧ

І

Не за вас се дiялось, – давно колись, як панувала на Вкраiнi удвох Польща i Московщина. Московщина обладувала Украiною сьогобочною. Застави хоч стояли, та не густо; сторожа не пильнувала так, як от тепер по Збручевi, чи що; то Днiпром руччiшi людцi перевозили всяке добро, не оплачуючи: шовки, оксамити, парчi-сутозлотi, пахучi шафрани й крами дорогii, в барильцях щире золото й срiбло.

Саме проти Черкас, нижче Домонтова, сидiв хутором над Днiпром Максим Гримач; то сей i довгенько кохався в тому. Такий-то багатир! Ходив у жупанах, та в сап’янцях, та в атласах. І хороший був: повновидий, чорнобровий, чорноусий; а веселий, а жартовливий! Було, як вийде в недiлю помiж люди, то так його i обступлять. Дуже його любили.

– От, – каже, було, хто з громади, – ти, брате Максиме, зовсiм у пана вбрався.

– Еге ж, братiку, вбрався. Вбирайтесь лишень i ви, добрi люди. Добре панам жити, кат iх не взяв! Уже тепер годi за вас пiдставляти шию, годi! Буду iсти, та пити, та хороше ходити, – звiсно, так, як пановi вельможному годиться.