Украiнськi казки

Народное творчесто

Украiнськi народнi казки дозволять маленьким читачам поринути в чарiвний свiт народноi мудростi. Яким шляхом iти по життю, жити правдою чи кривдою, що головне – рiдна дитина чи усi багатства свiту? Насиченi яскравими фантастичними образами, казки навчають основам добра i зла, спонукають до роздумiв. Кмiтливi героi – мудра дiвчина, вовк, добрий Іванко – постають уособленням гнучкого розуму i сильноi волi.

УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ КАЗКИ

Про правду i кривду

Жили колись-то два брати: один багатий, а другий такий бiдний, що й не сказати. Цей бiдний брат умер. Зостався у нього син, i вiн живе теж бiдно. І спитався раз вiн у свого дядька:

– А що, дядьку, як лучче тепер жити: чи правдою, чи неправдою?

– Е-е-е-!.. Де ти тепер найшов правду? Нема тепер правди на свiтi! Тепер скрiзь одна кривда.

– Нi, дядьку! Є правда – правдою лучче жити.

– Давай спорити.

– Ходiм на суд.

– Та чого ж ми таки пiдемо на суд? Лучче давай пiдемо по дорозi i спитаемо чоловiка, якого зустрiнемо: як скаже, так i буде. Ваша правда – уся моя худоба буде вам; моя правда – ваша худоба буде менi. Так спитаемо до трьох раз.

– Ну, добре.

І пiшли вони дорогою. Ідуть, iдуть, зустрiчаеться iм чоловiк – з заробiткiв, чи що, йшов.

– Здоров, чоловiче добрий!

– Здоровi!

– Скажи, будь ласкав, чоловiче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?

– Е-е-е!.. Добрi люди! Де тепер ви правду найшли? Нема тепер ii нiде на свiтi. Лучче жити кривдою, анiж правдою.

– Ну, оце раз моя правда! – каже дядько.

А небiж i зажурився, що йому прийдеться вiддавати всю худобу дядьковi. Ідуть, iдуть – зустрiчаеться iм пан. А небiж i каже:

– Ну, запитаемо ж сього пана: сей уже всю правду розкаже: вiн грамотний i все знае.

– Ну, добре.

От порiвнялися з паном i питають його:

– Скажiть, будьте ласкавi, паночку, як тепереньки лучче жити: чи правдою, чи кривдою?

– Е-е-е!.. Добрi люди! Де ви тепер знайшли правду? Нема ii нi по судах i нiде в свiтi; лучче жити кривдою, анiж правдою.

– Ось вже i вдруге моя правда! – сказав радiсно дядько. Небiж ще дужче зажурився. Ідуть, iдуть – зустрiчаеться iм пiп.

Небiж i каже;

– Ну, поспитаймося ж попа, сей уже правду скаже – на те вiн i духовний. Сей як уже скаже, то так i буде.

– Ну, добре!

Як порiвнялися з попом, питають його:

– Скажiть, панотче, як тепер лучче жити: чи правдою, чи неправдою?

– Е-е-е!.. Добрi люди! Де ви теперечки знайшли правду? Їi тепер i в свiтi нема: лучче жити кривдою, анiж правдою.

– Ось вже i втрете моя правда! – сказав радiсно дядько.

Нiчого робити небожевi: вiддав дядьковi всю свою худобу, а сам зостався голий, босий i голодний. Тяжко прийшлось йому жити. Бився, бився, сердешний, та й задумав повiситись – узяв вiн обривок та й пiшов у лiс. Пiшов та й дивиться на дерево – вибирае гiлку, на якiй би то повiситись. «Ото, – думае собi, – добра гiлка – крiпка, а на оту сiсти та, зачепившись, i повиснути б».

Вiн так задивився на дерево, що й не помiтив, як вовк прибiг. Як уздрiв його чоловiк, кинувся мерщiй на дерево, а обривочка й забув. Злiз на дерево та й сидить. Коли прибiгають три чорти, а трохи згодом i четвертий, iх ватаг. І питае вiн своiх слуг:

– Ти що сьогоднi наробив?

– Е… я такого наробив, що там хоч що хай роблять – не справлять. У такiм-то селi, у пана, я поробив так, що iзроду довiку не вгатять греблi. А пан лупить своiх людей, як. скажений: багато iх буде у нас.

– Добре ж ти зробив, та ще не так.

– А як же?

– Там посеред яру, в лiсi, росте три дерева. Хто тi три дерева зрубае та положить навхрест на греблю – вгатить.