Плуг

Павло Тичина

«Плуг» Павла Тичини – поетична збiрка, у якiй з великою силою духа звучать громадянськi мотиви***. Як i для iнших поетичних книг, для неi характерна яскрава образнiсть, символiзм i наявнiсть авторських неологiзмiв. Свiтову славу авторовi принесли поетичнi збiрки «Сонячнi кларнети», «Замiсть сонетiв i октав», «В космiчному оркестрi», «Плуг», «Вiтер з Украiни», публiцистичнi видання «З минулого – в майбутне», «Читаю, думаю, нотую», поеми «Шабля Котовського», «Сковорода», «Похорон друга», «З щоденникових записiв». Павло Тичина – поет i перекладач, майстер украiнського символiзму, який створив свiй унiкальний поетичний стиль – кларнетизм.

Павло Тичина

ПЛУГ

Плуг

Євгену Тичинi

Вiтер.

Не вiтер – буря!

Трощить, ламае, з землi виривае…

За чорними хмарами (з блиском! ударами!),

за чорними хмарами мiльйон мiльйонiв

мускулястих рук…

Котить. У землю врiзае

(чи то мiсто, дорога, чи луг),

у землю плуг.

А на землi люди, звiрi й сади,

а на землi боги i храми:

О пройди, пройди над нами, розсуди!

Й були такi, що тiкали.

В печери, озера, лiси.

– Що ти за сило еси? —

питали.

І нiхто з них не радiв, не спiвав.

(Огняного коня вiтер гнав – огняного коня —

в ночi —)

І тiльки iх мертвi, розплющенi очi

вiдбили всю красу нового дня!

Очi.

1919

Сiйте…

Сiйте в рахманний чорнозем

з пiснею, грою…

Над долиною низом —

сонце горою!

Робiте – прокинувся вулик.

Тверезить земля: од вас я,

од вас тiльки волi —

жодних кривлянь!

Будьте безумнi – не зимнi.

Новi, по новi марсельези!

Направо, налiво мечi —

ставте дiези в ключi!

Ударте у мiдь, обезхмарте!

Вiрте (не лiрте!), iдiть,

фанфарами крикнiть вночi:

дiези, дiези в ключi!

1919

І белий, i блок…

І Белий, i Блок, i Єсенiн, i Клюев:

Росiе, Росiе, Росiе моя!

…Стоiть сторозтерзаний Киiв,

i двiстiрозiп'ятий я.

Там скрiзь уже: сонце! – спiвають: Месiя!

Тумани, долини, болотяна путь…

Воздвигне Вкраiна свойого Мойсея,—

не може ж так буть!

Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.

Пiд регiт i бурю, пiд грiм од повстань

од всiх своiх нервiв у степ посилаю —

поете, устань!

Чорнозем пiдвiвся i дивиться в вiчi,

i кривить обличчя в кривавий свiй смiх.

Поете, любити свiй край не е злочин,

коли це для всiх!

1919

На майданi…

На майданi коло церкви

революцiя iде.

– Хай чабан! – усi гукнули,

за отамана буде.