Не судилось

Михайло Старицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Не судилось» Михайла Старицького – соцiально-психологiчна п’еса, в якiй автор порушуе тему протиставлення панського болота i чесних селян***. Кохання щироi селянки Катрi i панича Михайла обертаеться трагедiею, конфлiкт iснуе також i мiж батьком Михайла та сiльською громадою. Найвiдомiшими творами автора е «Талан», «За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю», «Маруся Богуславка», «Молодость Мазепы», «Облога Бушi». Михайло Старицький увiйшов в лiтературний процес як талановитий письменник, майстер соцiально-психологiчних та гумористичних творiв.

Михайло Старицький

НЕ СУДИЛОСЬ

Драма в 5 дiях

Високоповажному артистовi

Миколi Карповичу Садовському присвячуе автор

ДІЙОВІ ЛЮДЕ

Іван Андрiйович Ляшенко – 60 лiт, багатий пан, але зовсiм простий; iначе говорить не може, як по-украiнськи.

Анна Петрiвна – 40 лiт, його жiнка; закида часом по-украiнськи, моди ради.

Николай Степанович Белохвостов – кузен Ляшенчихи, 30 лiт; фатуватий.

Зiзi – дочка Ляшенкiв; манiрне дiвча, 13 лiт.

Михайло – син iх, 22-х лiт, студент; чистюк i джигун.

Павло Чубань – його товариш, 25 лiт; уже лiкар. Бiдна одiж.

Жозефiна – швейцарка, учителька.

Катря Дзвонарiвна – дiвчина молода, селянка.

Горпина Дзвонариха – ii мати, недужа й слаба.

Дмитро Ковбань – парубок, годованець Дзвонарiв.

Пашка – подруга Катрi.

Степанида – покритка, п'яничка й плетуха.

Шльома – жид, орендар.

Харлампiй – старий лакей.

Аннушка – покоiвка; вертка на всi заставки.

Селяне, соцькi, Парубки, Дiвчата, дворовi.

Дiеться на правiм березi Днiпра, з початку 60-х рокiв.

Мiж 1-ю i 2-ю дiею мина два тижнi; мiж 2-ю i 3-ю – мiсяць; мiж 3-ю i 4-ю – два мiсяцi.

ДІЯ ПЕРША

Панський садок. Налiво вiд слухачiв – стiна офiцини; вiкна й дверi з ганком виходять в садок. Направо чверть кону впродовж огороджено барканом з хвiрткою; за барканом – вулиця. Просто – дорiжки, луговина, дерева; мiж дерев далi блищить став, а з-за його визира панський будинок.

ВИХІД І

Михайло, розкiшне по-украiнськи одягнений, лежить без жупана; далi на луговинi Жозефiна i Зiзi гуляють в м'яча.

Михайло(курить сигару). Славно покачатись на травi пiсля купання i затягтись сигарою! Чорт його зна, якось мене лiнощi обсiли: сьогоднi уже й до школи не пiшов. (Потягаеться). Та з цiею дрiбнотою нудно й воловодитись… тiльки Павло й зможе!

Голоси(за вiкном). Ос-са! Рос-са! Кос-са! Нос-са!

Павло(за вiкном). Ну, тепер разом, швидче, не зупиняючись.

Голоси(за вiкном). Оса! Роса! Коса! Носа!

Михайло. Товчи, товчи! А я полежу та понiжусь: тут у холодку так славно! Вiтрець подиха; пахощами якимись тягне, – здаеться, липа розцвiла. Читати навiть не хочеться: отак би лежав, затопивши очi у те сине море блакитi, та зорив би за хмариною.

Зiзi(здалека). Тiбора! Тiбора! Пiль!!

Жозефiна. Ту-бо! Ту-бо! Laissez non mouchojr[1 - Лишiть мою хустку (франц.)].. Вi не карош!

Зiзi. Ха-ха-ха-ха!! Пиль, пиль! Рви его, рви!

Жозефiна. Вi не рвi!

Михайло. Не руш собаки! Лиши менi зараз!

Зiзi. Так й послушала! Тибора, иси, иси! (Бiга, трiпле платок, а собака рве).

Михайло. Лиши, кажу! А то встану та вуха намну!

Зiзi. Попробуй! Я маме скажу! Мужик!

Михайло. Чекай же! (Устае).

Зiзi тiка; за нею спiшить Жозефiна.

Як розпустилась! Ну, я з матiр'ю побалакаю про тебе! (Знов лягае).

Павло(з-за вiкна). А це коло бича – обiд, бачите? То вимовляеться – р-р-р-р! Кажiть!

Голоси. Р-р-р-р! Р-р-р-р! Р-р-р-р!

Михайло. i не обридне йому? Уже я б такий, щоб i обiдати, а вiн таки працюе. Усе за дiлом якимсь. На вулицю ледве затяг, та й то вже етнографii ради… А яка хороша Катря Дзвонарiвна, таки просто i мiж паннами красунею була б, та й годi! Очi – карi, але глибокi, темнi; а погляд – такий милий, лагiдний, любий, що аж пронизуе душу тихим променем… Тiльки мiж брiвок рисочка; вона надае i якусь думнiсть личеньку, i якусь силу вдачi. Щось оце не було ii; треба б довiдатись через Пашку.

ВИХІД ІІ

Анна Петрiвна пiд руку з Белохвостовим