Срiбне молоко

Валерiй Шевчук

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Срiбне молоко» Валерiя Шевчука – гумористично-фантастична повiсть, головним героем якоi е дяк Григорiй Комарницький – своерiдний «анти-Дон-Жуан», волею обставин втягнений у кумеднi любовнi пригоди***. Найвiдомiшими творами автора е «Дiм на горi», «Три листки за вiкном», «Тiнi зникомi», «Набережна 12», «Середохрестя», «Вечiр святоi осенi», «Крик пiвня на свiтанку», «Долина джерел», «Тепла осiнь», «Двое на березi» тощо. Валерiй Шевчук – украiнський письменник-шiстдесятник, майстер iсторичноi, психологiчноi та химерноi прози.

Срiбне молоко

Молоко – то первинне.

    Іван Величковський. Молоко (1691 р.)

Любов – то завжди е нещастя. Ось коханець

Без слави й без вiдваги, в плачу й викривлянню,

І день, i нiч бiжить вiд псiв оскаженiлих,

І день, i нiч в утечi. А тi пси – то з нього.

    Юрiй Липа. Вiрую (Львiв, 1938 р.)

Акт перший. Протазис

Одмiнець

Дяк iз примiського села Троянiв Григорiй Комарницький, саме той, котрий створив пiсню про бiдаху комара, що оженився на мусi, а опiсля необачно звалився з дуба, бо його здула звiдтiля шуря-буря, сидiв на порозi школи, поклавши на виставлене колiно правого лiктя, а в долоню втуливши власне пiдборiддя; при цьому рiденька борiдка його (а рiденька тому, що був iще молодий) так покуйовдилася, що волосини чи позлiплювалися, чи посплiталися, а з-пiд шапки-оглавка вибивалися давно немитi, схожi на солому, косми; а очi, голубi й водянистi, нiби померли, а чи обкурилися димом; лiва рука його тримала люльку, з якоi вививалося тоненьке пасмочко; i та рука вряди-годи та й пiдносила кушпельку до сухих, трохи полущених вуст, якi смакали раз-пораз, але диму з рота дяк Григорiй Комарницький випускав мало, мав-бо таку здатнiсть, як нiхто в цьому краi, – мiг випускати дим вухами та очима, хоча трошки вивiювалося з нього й носом, через що, коли палив люлечку, то голова його потрапляла в димову кулю, яка нiжно огортала ту макiтерку, формою банякувату. А з'являлась у нього така дивовижна вправнiсть лише тодi, коли журився, чи смутився, чи коли щось вельми допiкало, а журився i смутився дяк лише, коли бував голодний, тобто коли його школярi-сироти чи не приносили вижебраного за складенi ним вiршi та пiснi, або ж те вижебране не мали снаги донести до школи, отож воно в казковий спосiб розчинялося чи вивiтрювалося з iхнiх торб та рук, адже й вони, бiдахи, не були досконалими iстотами цього свiту. А ще дим iз вух, очей, а трохи з носа випускав дяк, коли мав непередбаченi щодо власноi персони прикрощi, здебiльшого, коли щось iз ним траплялося в селi, де зупинявся й домовлявся з громадою на вчительство за тих чи тих умов, а кожна громада зазвичай чомусь тих умов не виконувала. Тут коло замикалося, бо в першому i другому разi не мав чим виживити, й укрiпити, й пiдкрiпити тлiнне свое тiло, отож i мусив задурманювати в такий дивний спосiб голову, нiби той дим iз люльки пускався не у груди, обкурюючи легенi й серце, а таки в голову, коптячи мiзки.

Однак цього разу з ним трапилася оказiя iнакша, бо громада вiддала домовленi припаси, а ще й школярi принесли до школи приноса, бо перед тим склав нову пiвколу вiршiв та пiсень, а що нове, те й блищить, вiдтак i iнтерес живiший, а слова, ним укладенi, любiш доходили до сердець, досi очерствiлих, панiв господарiв та пань господинь, особливо останнiх. Отже, цього разу дяк Григорiй Комарницький аж зовсiм не був голодний, тож тим бiльше печально сидiв на ганку школи, та й вицiджував димець через вуха, очi, а трохи й нiздрi, i перед ним той димець викручувався зигзагами-космами, i вилявся, i хилявся, перед тим поповзавши помiж звивин мозку i обдимлюючи iх, бо тютюну дяк уживав мiцного й лютого, мiцнiшого за будь-яку сивуху. А рiч у тому, що, як йому оповiли добрi люди, а довкола кожноi людини крутяться такi добрi люди, дiвка Катерина Сахнюкiвна оце кiлька тижнiв тому народила дитинку-дiвчинку, а батьки iй дуже допекли, не менше й добрi люди – сусiдоньки, бо дитинка та явилася на свiт байстрячам; а про батька ще не довiдалася нiчого жодна прiсна душа; а коли таке трапляеться, то дiвцi стае аж вельми н