Артишоки

Олена Пчiлка

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Артишоки» Олени Пчiлки – соцiально-психологiчне оповiдання, в центрi якого – проблема зубожiння дворянства, iхне жалюгiдне прагнення лише до матерiального блага у свiтi, де навiть любов стала предметом торгiв***. Перу авторки належить низка iнших творiв, серед яких «Сосонка», «Свiтло добра й любовi», «Снiгова баба», «Соловйовий спiв», тощо. Олена Пчiлка (справжне iм’я Ольга Петрiвна Косач) – мати видатноi украiнськоi письменницi Лесi Украiнки, талановитий прозаiк та поетеса, авторка численних творiв для дiтей.

Олена Пчiлка

Артишоки

Ви знаете, що таке артишоки? Якi вони?

Спробуйте, мiй провiнцiальний друже, попитать отак скiлькох ваших знайомих, то ви побачите цiкаву рiч: нi один з них не признаеться, що вiн не знае i не бачив на своему вiку артишокiв. А чому б, здаеться, i не признатись?.. Ну, отже! Не признаеться… Почне говорити щось невиразне, говоритиме з мiною похмурою, зморщивши брови, одначе пiк, мовби вiн тую овоч iв. Через що ж се так ведеться? Через те, здаеться менi, що i той, хто не Личин артишокiв, з певнiстю знае одно: що артишоки якась панська рiч. Ну, то як же таки признатись, що навiть i тямку про неi не маеш, коли навiть Меджi згадуе про сю потраву, подавану в ii аристократичнiй господi!..

Отже, послухайте, що було з оцими самими артишоками в однiй, теж панськiй, господi.

Одначе перше треба вам знати, яка то була господа i якi то були пани. Господа була сiльська, але суто панська, i була вона дуже гарна, поки фортуна – ота панi над нами – не справила ii властителям, панам Свойським, лихого жарту, дуже похожого на руйнацiю всього маетку: ще татко панi Свойськоi заставив його в земельному банку, а муж панi ще облагородив маеток, перезастановивши його в дворянському банку. Правда, пiсля сiеi операцii дом панiв Свойських справдi бiльше облагородився: пан покрив його залiзною покрiвлею i дав зверху дуже штучнi комини, а панi купила новi коври i, для нового камiна в свiтлицi, дуже штучний бронзовий годинник з середньовiковими лицарями i з генiем часу на вершку. Одначе той генiй щось-то не дуже поблагословив оселю панiв Свойських, вона ще бiльше опускалась: будинок облупився самим непанським способом[1 - Про стайнi вже й говорить нiчого!]. Мурованi стовпцi в брамi почали розвалюватись, i над всiм дворищем немов повилося якесь павутиння упадку… Навiть бур'яни почали рости там, де iм зовсiм не подобало уявлятись[2 - Найпаче буйно розрослись вони там, де колись була теплиця]. Одним словом, хто знав оселю тую колись, той, iдучи тепер шляхом повз неi, говорив тiльки: «Овва!..»

Звичайно, все те можна було б знов опорядити, якби грошi. Ба! Якби грошi! В тiм-то й сила, що iх не було.

Одначе в домi панiв Свойських був ще свого роду капiтал, i, як вони сподiвалися, значний капiтал: то була iх красавиця дочка, панна Олiмпiада.

Хоть се таке дiло, що ще до себе требуе капiталу, одначе рiзно бувае: часом можна зробити дуже щасливий фiнансовий зворот – навiть для цiлоi фамiлii,– зручно знайшовши доброго купця на такi брiвки, такi устонька i такий, мовляла мама, Чисто гречеський носик, який мала панна Олiмпiада Аркадiiвна. Таку вроду просто-таки можна було вважать за скритий капiтал.

І вся фамiлiя так i вважала. Коли ж не сватали панну Олiмпiю багатi женихи, то причину сьому сi бачили тiльки в тiм, що таких женихiв не було зовсiм. «Де тепер тi багатi женихи? – говорила мама. – Все бог знае що!» І правда, все або дрiбнота, або хоть i пани з добрих фамiлiй, але такi, що насилу самi держалися на тих «облагороджених» маетках.

Так-то вже судилося паннi Олiмпii вродитися з такою гарною вродою в такi кепськi часи!

Аж ось уявився – i навiть в близькому сусiдствi панiв Свойських – один обиватель, що його прямо-таки можна було назвати багатим женихом. Був вiн родом iз Московськоi губернii, син багатого купця; батько оддiлив йому капiтал, i на той капiтал куплено було з торгiв «iмiнiе», що належало якраз дядьковi панi Свойськоi, Євграфу Петровичу. Бiдний Євграф Петрович! Якi бенкети справляв вiн колись, якi виiзди. Виiздом звет