На кожум’яках

Іван Нечуй-Левицький

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«На кожум’яках» Івана Нечуя-Левицького – комедiя, сюжетно насичена i динамiчна***. Пiзнiше ii сюжет було використано у комедii Михайла Старицького «За двома зайцями». Перу автора належать й iншi твори на соцiально-побутову тематику, зокрема, повiсть «Кайдашева сiм’я», «Двi московки».

Іван Нечуй-Левицький

НА КОЖУМ'ЯКАХ

Мiщанська комедiя на 5 дiй

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Сидiр Свиридович Рябко – киiвський мiщанин, мае крамницю на Подолi.

Євдокiя Корнiiвна – його жiнка.

Євфросина – iх дочка.

Горпина Корнiiвна Скавчиха – сестра Євдокii Корнiiвни, перекупка, вдова; перепродуе яблука.

Оленка – ii дочка.

Свирид Йванович Гострохвостий – цилюрник.

Настя

Ольга – Євфросининi приятельки, панни.

Варвара

Химка – Рябкова наймичка.

Педоря – Горпинина поденщиця.

Марта, Бублейниця.

Орина, Башмачниця

Меронiя – печорськi мiщанки, були послушницями.

Магдалина

1-й митрополичий бас.

2-й митрополичий бас.

Беркой Волько – жиди, процентщики.

Мiщанки, шафери, мiщани та катеринщик.

Дiя дiеться у Киевi, на Кожум'яках.

Гострохвостий та Євфросина трохи закидають по-руськiй.

ДІЯ ПЕРША

Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi – в кiмнату, другi – в пекарню. Дiя дiеться в недiлю по обiдi.

ВИХІД 1

Євдокiя Корнiiвна сама.

Євдокiя Корнiiвна (сидить коло стола i позiхае). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуеш?

Сидiр Свиридович (обзиваеться з кiмнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiдае коло жiнки.)

ВИХІД 2

Євдокiя Корнiiвна i Сидiр Свиридович.

Євдокiя Корнiiвна. Авжеж скучила.

Сидiр Свиридович. Бо давно пак бачились: як у горосi та й досi…

Євдокiя Корнiiвна. Я тут сидiла, сидiла, вже все передумала, вже й богу молилась.

Сидiр Свиридович. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Євдокiя Корнiiвна. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

Сидiр Свиридович. А чи пам'ятаеш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.

Євдокiя Корнiiвна. Ще б пак не пам'ятала! На всi Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.

Сидiр Свиридович. А чи пам'ятаеш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неi i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.

Євдокiя Корнiiвна. Що копилила, то копилила, бо знала навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.

Сидiр Свиридович. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi згадуете, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Євдокiя Корнiiвна. Коли б ти тiльки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.

Сидiр Свиридович. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.

Євдокiя Корнiiвна. i годi вже тобi згадувати.

Сидiр Свиридович. А якби, стара, оце було твое придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А нашiй Євфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi – не дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.

Євдокiя Корнiiвна. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би iй i замiж iти.

Сидiр Свиридович. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всi Кожум'яки!

Євдокiя Корнiiвна. i на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нiкого нема в хатi, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неi якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В неi ввесь хист мiй!

Сидiр Свиридович. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в неi нiс такий… трохи нiби довгий чи гос