Козир-дiвка

Григорiй Квiтка-Основ’яненко

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Козир-дiвка» Григорiя Квiтки-Основ’яненка – соцiально-побутова повiсть, у якiй автор змальовуе образ сильноi, смiливоi i вольовоi дiвчини Ївги***. Вона переборюе всi несправедливостi влади i рятуе з в’язницi свого нареченого Левка. «Козир-дiвка» Григорiя Квiтки-Основ’яненка е одним з найвiдомiших творiв цього автора, поряд iз повiстями «Сердешна Оксана», «Щира любов», «Маруся» та iн.

Григорiй Квiтка-Основ’яненко

КОЗИР-ДІВКА

Посвящается Ольге Яковлевне Кашинцовой[1 - Кашинцова Ольга Якiвна – племiнниця Г. Ф. Квiтки-Основ’яненка.].

Нiчим ми так не согрiшаем на свiтi, як язиком, осуждаючи один одного. Йде чоловiк вулицею, вже ми i знаемо, куди вiн iде i зачим; задумався чоловiк, вже ми й знаемо, що в нього е на думцi. От зараз i судимо: «Як-таки за таким i таким дiлом ходити, як-таки так i так думати! Чи се ж гоже? Як-таки такому чоловiковi се i те збиратися робити?» Та так осудимо, так перекоренимо його, що йому i на думку не спадало таке робити, а ми увовсiм його обвиноватимо.

Чи се ж наше дiло? Чи нам велено над другими доглядати? Гай, гай! Знаймо самi себе, а про другого, хоч певно знатимемо чи бачитимемо, нам нужди мало; бо бува й так, що нам здасться i усi говорять, що такий-то чоловiк от те i те зробив, от той чув вiд такого, а такий-то й сам бачив… еге! а як дiйдеться до дiла, так се вiн робив не на зло кому, а усiм на добре, або коли i шкоду кому зробив, то зовсiм не той, на кого казали, а такий виноват, на кого i не думали, i не гадали.

Оттак було прийшлось одному чоловiковi за другого зовсiм пропасти, i якби не дiвка його вирятовала, то досi б i кiсточок його не було. Та й дiвка ж козир була! Батько ii, Трохим Макуха, дуже ii поважав, i що, було, Ївга (так ii звали) скаже, то вже й до десяти баб не ходи, а так буде, як Ївга сказала.

Добре було старому Макусi, що увiрився дочцi, та ще й розумнiй, так тим i не взяв його син; бо там така була розумна, бойка, моторна: ще ти iй тiльки стань надогад закидати, а вона вже i розкомпоновала, що куди йде, що за чим слiдуе i для чого; а вже що вигадати i як яке дiло до кiнця звести, то, Макухо, спитай Ївги: вона тебе на розум наведе i совiт добрий дасть. Тим-то й господарство його йшло лучче, чим у кого iншого. Вiн, ще оженившися, послухав жiнки, вiд мужицтва вiдстав, а збивався трошки на купецький лад: торгуе було, знаете, дьогтем, сiллю, часом хлiбом i усячиною, чим задума. Не цурався i шинкарства, та не для всякого, а тiльки для приiжджающих, бо держав постоялий двiр, так тут вже, звiсно, усячину треба держати, бо звозчики та хурщики требують усього, i вже тiльки вмiй розпорядковати, то буде копiйчина перепадати.

Якби сам Трохим Макуха увесь порядок у своiм господарствi давав, то швидко б у нього i у великiй хатi, i у кiмнатi, що для проiжджающих облагодив, горобцi б цвiрiнькали, а в коморах, що посеред двора стояли насипанi повнi вiвсом i усяким борошном, так би паутинням засновалось; я ж кажу, усе б у нього попереводилось i не зiбрав би нiчого, якби орудовав сам, бо був собi… так… бог з ним! не дуже вмiв, як, що i коли придбати; як там кажуть: коли з топленоi хати йде, то вже i дверей не зачиняе, бо, бач, тепло, а того не розсудить, що вистудити хату недовго i в нiй холодно буде. Коли стоiть ув огородi стiжок сiнця, а у коморi е вiвсеця четвертей з десять, то вже вiн i дума, що i через десять год його не випродасть, та й сяде собi, ручки поскладавши; так тут Ївга i мотнеться: i сюди пошле, i туди сама збiга, там купила, тут найняла, тут пiдрядила – i усе у неi справно, i усе у неi е. Добре, кажу, Макусi жити за такою дочкою!

Не знаю, чи звiв би кiнцi, якби господарював укупi з сином своiм Тимохою. От парень був так так! За його порядками, трохи чи не процвиндрили б швидко І усii худоби. Тимоха козак штепний був: високо пiдголював чуб, уси закручував, не знав, що то е на свiтi свита, а усе жупан, то сукняний, то китаевий; пояси один вiд другого краще; шапка одна буденна, друга празникова, одна вiд другоi вище; чоботи – однi на ногах, а другi – вже в