Апостол чернi

Ольга Кобилянська

ШЕДЕВРИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ #1

«Апостол чернi» Ольги Кобилянськоi – фiлософсько-патрiотичний роман, в якому авторка створила низку образiв прогресивних украiнських iнтелiгентiв, для яких моральне самовдосконалення i боротьба за волю рiдноi землi е головними життевими прiоритетами***. Найвiдомiшими творами авторки е «Земля», «Людина», «Через кладку», «Царiвна», «У недiлю рано зiлля копала», «Valse melancolique», «Некультурна», «Аристократка» та iн. Ольга Кобилянська – видатна украiнська письменниця, яка працювала у жанрi соцiально-фiлософськоi та психологiчноi прози.

Ольга Кобилянська

АПОСТОЛ ЧЕРНІ

Роман у 2-х томах

І том

Галi з Лопатинсъких Бурачинськiй

«Полкового» годинникаря, Максима Цезаревича, невеликоi столицi Ч.[1 - Cтолиця Ч. – очевидно, маеться на увазi мiсто Чернiвцi – нинiшнiй центр Чернiвецькоi областi, крайове мiсто Буковини.] мало хто любив. Вiн був прикрий дивак, скупець i непривiтливий. Се послiдне не лиш проти власноi родини, але й до чужих, що з своiми годинниками приходили до него. Принесете йому iнодi годинник до направки, то коли вiн сидить, виглядае як великий павук, що зiгнувся над мушкою-годинником, i вдивляеться в його механiзм – пiднявши задумливо брови, нiби лiкар держить руку гарячкуючого; а опiсля або перегляне ваш i вiдставить його поспiшним рухом i гнiвним поглядом десь до другого гуртка i звернеться до вас, або погляне на вас поважно. «Хворий, дуже хворий, – скаже, – прийдiть за мiсяць, щоб можна до того часу добре випробувати. Може, поможу», або вiддасть з словом «пропав безнадiйно, киньте!». І бiльше нiчого. Коли ви постоiте i вас окруження дивака на хвилину-двi займе, або мимоволi ваше ухо заслухаеться в рiжноманiтне скорше i повiльнiше тикання годинникiв, вiн зараз стае похмурий. «Справа маеться так, як кажу вам, пане. В мене нема часу, ось i сей годинник жде на мою руку, i той, а той вже вiд тижня цiлком розложений; а другi також ждуть. Нема часу». Ледве що вiдкивне головою i – пiшов.

А коли «хворий» вже вилiчений i вiн його вам вiддасть – то як поставить вам цiну – хоч клякай, вiн не спустить. «Перше було добре», – скаже iдко, – доки не знали, яка хвилина дорога, а тепер зле. Не приносiть, будь ласка, до мене вашого приятеля, коли занедужае вдруге. Є i iншi майстри. «Полковий» – як себе сам називав, бо до нього багато вiйськових заходило, – лише один. Мене Господь лиш одним часом надiлив на сiм свiтi. Вдруге менi не бути годинникарем, як колись мiй механiзм подякуе», усмiхнеться сумно i вздрiгне марканто бровами. Не старий ще, хоч на висках посивiв, був високий гарно збудований, з рисами класичними, ходив, мов якийсь головний командант, по своiй не великiй, дуже чисто прибранiй, робiтнi з пiднятою головою i обзирав своi годинники на стiнах, яких мав багато – одних на продаж, другi до направки – вiд часу до часу перешiптуючись з собою. Деякi твердили, що вiдмовляв молитви, другi, що мае хвилi, в котрих говорить з видiнням, а третi, що вправлявся в латинськiй мовi i в таких же фразах, котрими лаяв публiку за неоцiнення його працi; але докладно не знав се нiхто.

На стiнi мiж годинниками висiв i скiряний карбач i нiхто не був певний, чи в роздражненню гарний дивак не зiрве його з стiни i не просвище кому-небудь над вухами, знетерпеливившися. Лише одно знали: Максим Цезаревич нiколи неправдою не орудував, нiкого не обманив. Його слово було iдке, як iржа, тверде, як камiнь – одначе – як говорив, не був один з тих, що не зналися на моральнiй цiнностi.

* * *

З-помiж його дiтей т. е. трьох доньок i одного сина, було йому, як здавалося, лише одно миле, а то, власне, той одинокий син, Юлiян. Всi проче, себто двi старшi i наймолодша донька, називав вiн механiчними колiсцями, котрi пiсля законiв оберталися i окружали «мотор», мов сателiти.

Коли малому Юлiяновi минуло шiсть рокiв, було його матерi дозволено оставляти його в робiтнi батька на якийсь час. Але тут вiн не смiв плакати. «Коли хочеш плакати, – наказував батько, – скажи вперед i рушай…». Опiсля брав його на колiна та, показуючи йому деякi годинники, притулював iх йому до вуха, з чого дитина